Болградський район знаходиться на значній відстані від місць, де йдуть бойові дії. Так, лунає сигнал повітряної тривоги, але, на щастя, дякуючи ЗСУ,  все спокійно. Але мешканці району все одно стресують, бо бачать результати обстрілів по інших містах. А ще ми приймаємо загиблих Героїв, наших уродженців. 

Відчуття провини – обґрунтовано чи ні?

Поки інші стикаються з втратами та ризикують життям, людина, яка знаходиться в тилу, страждає від провини вцілілого, почувається некорисною – їй здається, що вона допомагає недостатньо.

У невеликих дозах синдром провини вцілілого – корисне відчуття: воно підштовхує до необхідності допомагати, підтримувати інших. Але коли воно накриває з головою, то може завдати шкоди.

Для роз’яснення цього питання ми звернулися до практикуючою психологині Олесі Лоскутової з міста Одесса.

Ось як коментує цей стан експертка:

«Перш за все, треба чітко розрізняти справжнє почуття провині від невротичного. Справжнє, чи істинне почуття провині – це коли людина щось намудрила та отримала результат дій, чи без дій, які їй не подобаються. Тобто, коли ви безпосередньо є чинником цього відчуття. Що тут можна зробити: вибачитися, договорити, доз’ясувати ситуацію, компенсувати її. Тоді проблема вирішується та відчуття провини зникає.

Але з невротичним відчуттям провини – складніше. Воно виникає незалежно від наших дій, чи без дій. Це хибне самозвинувачення. В даному випадку провина – це захисна реакція психіки, вона маскує складні емоції: злість, гнів, безсилля, біль. 

Тому психіка підсовує провину, ніби ця ситуація залежить від нас самих. Це відчуття сковує людину, не дає її жити повноцінним життя. 

Перш за все треба усвідомити що війна відбувається, незалежно від нашого бажання. Це не результат наших дій та вчинків. Треба запитати себе, як допоможе іншим те, що я закриюся і залишу життя осторонь, поставлю його на паузу? Відповідь очевидна. Треба чітко сказати собі, що якщо ситуація від нас не залежить, то й почуття провини ми відчувати не повинні. Тут треба діяти так, як підказує серця. Бути корисним собі та іншим».

Відпустка та відпочинок під час війни

 Ми щойно з вами з’ясували, що провину ми відчувати не повинні. А повинні жити своїм життя попри все. В нашому житті є час для роботи та відпочинку. Ми спитали мешканців Болградського району, як вони відпочивають, чим займаються, як себе втішають. І ось які цікаві відповіді ми побачили:

Кристина Дели-Великсар:

“Очень активно… не упуская возможности как можно больше провести время с семьёй (природа, рыбалка, бассейн). В это тяжелое для всех время, время проведенное с родными и любимыми, особенно ценно”.

Яна Дулгер:

“Ми з донькою відпустку присвятили освоєнню нового будинку – ремонт, заміна меблів, город, закатки на зиму, у дворі встановили басейн, так і відпочиваємо і з користю час проводимо, а у вільний час ходимо до парку, вечорами я в’яжу светри (моє хоббі).

В нашому парку місця для відпочинку вдосталь, у місті є дитячі розважальні майданчики, спортивні майданчики, низка приємних кафе і т.д. А при бажанні можна виїхати за місто на природу, на берег озера. Головне – з рідними людьми, а де і як відпочити – знайдеться”.

Наташа Калаянова:

“По возможности с семьёй отправляемся отдыхать на природу. К воде, к тишине. А душевно отдохнуть тоже хочется. Для души пишу стихи и пою. Для себя и для детей. Душа ведь устала от войны и переживаний. Вот и ей отдых нужен. Ну а ремонт и огород своего рода тоже отдых. Приятно к концу дня наслаждаться проделанной работой”.

Ольга Кулаксыз:

“Вышиваю! Оооочень успокаивает от тяжелых мыслей!”

Ольга Клименко:

“Розмальовки за номерами – заспокійливий відпочинок”.

Також ми провели опитування серед наших підпистників у Телеграм- каналі:

41 % – людей вважають, що під час війни ніякі відпустки не можливі.

27% – залишаються дома, працюють на городі та займаються хатніми справами. 

17 % – їдуть на відпочинок за кордон.

8% – їдуть до батьків в село.

4 % – розважають себе походами в парк, водойми та кафе.

3 % – вирішили присвятити себе хобі (рибальство, вишивання, читання та інше)

Яким повинен бути відпочинок?

Психологиня Олеся Лоскутова радить: 

«Справді, дуже важливо відпочивати у наш неспокійний час, причому відпочивати не тільки фізично. Важливим є і інформаційне перезавантаження, і емоційне. 

Природа «лікує» як ніщо інше, адже всі ми – діти природи. Не треба  соромитися ділитися красивим контентом з місць відпочинку у соціальних мережах: соковите абрикосове дерево, келих шампанського або свіжий улов з риболовлі – будь-яка картинка, що радує око, може стати для когось іншого віддушиною!

 І це не повинно викликати почуття провини, мовляв – «десь люди вмирають, а я тут красуюся», а зовсім навпаки – «я навчився справлятися зі своїм болем, значить, і ти зможеш, ми зможемо».

Крім того, перемикання уваги під час відпочинку відмінно знижує рівень тривоги, що конче необхідно в умовах наших реалій та нескінченних сирен».

 До слів фахівця я хочу додати звернення у Тік Ток бійця ЗСУ з передової під ніком sholtis

«Ти не маєш жодного права відчувати провину за недільну вечерю з родиною, похід у кіно чи процедуру у косметолога. Чуєш? 

Ти не можеш соромитися своєї усмішки на світлинах. Ти не можеш карати себе за те що ти «тут», а хтось «там». Живи і радій ранковому сонцю, бо якщо воно для тебе зійшло, ми виконали свою роботу правильно».

Серафим Савченко