У дитячому світі завжди існує особливий персонаж — лялька. Вона відігравала важливу функцію, бо ставала одним з передавачів культурної спадщини свого народу. Кожна лялька мала свою власну унікальну історію, переплетену з символікою та відображенням народних традицій.
Інна Шипілова більше 10 років досліджує народні ляльки, За ці роки в неї зібралось кілька колекцій кукол з різних районів Одеської області. Серед них особливе місце належить колекції, зібраній у Болградському районі, вона є однією з найбільших. Тому ми вирішили дізнатись у Інни, як саме вона збирала свою унікальну колекцію, і що надихнуло її на ці дослідження.
Що вас мотивує в вашій діяльності?
Для мене мотивуючим фактором, натхненням стали два видатних вчених, які займались вивченням народної ляльки, це Людмила Семенівна Орлова та Олександр Семенович Найден. Знайомство з ними, їх книги, колекція – стали для мене поштовхом розпочати власні дослідження і шукати народні ляльки в нашому регіоні.
Як ви знаходите інформацію?
Це експедиції, систематична, довготривала робота. Ми їздимо по селах, шукаємо людей, які можуть допомогти зустрітися з бабусями. Ми записуємо з ними інтерв’ю, просимо зробити для нас зразки. Це такий дуже-дуже довгий труд. Але за ці роки нам вдалось знайти на Одещині близько 200 зразків, і це я вважаю великим успіхом.
По яким лялькам з яких районів у вас уже є інформація?
Найбільше інформації нам вдалось зібрати в Бессарабії саме в Болградському районі, хоча у нас є трошки з Ренійського району, трошки з Білгород-Дністровського району, але найбільша колекція – це Болградський район.
З чого складається основа бессарабської ляльки, наприклад, з села Кубей?
Для неї характерна дерев’яна хрестовина із паличок, які обкручуються смужками тканини, і далі формується лялька. Це традиційний та канонічний тип ляльок для цієї місцевості. Цей тип ляльок з’являється не тільки в Кубеї, але й в окремих селах поблизу.
Чи створюєте ви свої ляльки на основі зібраного матеріалу?
Моя задача, яку я перед собою ставлю, це допомогти народній ляльці стати актуальною сьогодні. Інколи, коли бабусі роблять зразки ляльки, вони бувають не високо майстерні за станом їхнього здоров’я. Інколи на виході вона може бути незрозумілою для сучасного глядача, тому інколи вона потребує деякої адаптації.
У вас вже є книги про народні ляльки?
Так, за результатами експедицій, по зібраному матеріалу я з моїми колегами, які теж допомагають випустили книгу “Народні ляльки Одеської області”, розписали усю інформація про окремі ляльки. Там відображена не тільки моя колекція, але й колекції ще багатьох людей.
Чи зможе лялька зберегти нашу культурну спадщину?
Я думаю що так, вона є одним з елементів культурної спадщини. Ляльки у колективній підсвідомості продовжують жити і відтворюватися нащадками людей, яких вже давно немає. Ляльки є носіям історії, культури і традицій, які вже забулись. Хочу вірити: те що роблю я та мої колеги буде корисне людям.
Ми намагаємось зафіксувати те що ми робимо, щоб ці матеріали були і в книгах, і в інтернеті. Можливо, не це покоління, а наступне, коли зрозуміє що цієї культури вже не існує, буде мати хоча б згадку і розуміння, якою вона була раніше. Але мені б хотілось, щоб лялька жила, щоб наші діти вміли зробити собі таку ляльку, яку робили їхні прапрабабусі, і щоб вона їх радувала.
Щиро дякуємо, Інна, за цю зустріч. Ваша праця є надзвичайно цінною для нас та нашої культури. Бажаємо вам, щоб ви зібрали ще більшу колекцію ляльок та написали ще багато книг про це.
Інтернет-видання Бессарабії
