Інтернет-видання Бессарабії

Мешканець Болграда Микола Тимарь зберігає ремесло предків, яке в Бессарабії майже зникло

14 Червня 2026 14:47
Оксана Чумак
Мешканець Болграда Микола Тимарь зберігає ремесло предків, яке в Бессарабії майже зникло

Житель Болграда Микола Тимарь понад 35 років займається кравецькою справою. Сьогодні він є одним з небагатьох майстрів Бессарабії, які власноруч виготовляють традиційні етнічні ковпаки, ремені з овчини та інші елементи народного вбрання, зберігаючи ремесло, що передається у його родині з покоління в покоління.

Родинна справа довжиною в життя

Про діяльність майстра журналістці інтернет-видання «Махала» розповів його зять Едуард Остерміллер, який допомагає з реалізацією виробів.

За його словами, Микола Миколайович все життя займається пошиттям різноманітних виробів, орієнтуючись на модні тенденції та потреби покупців. Любов до шиття він успадкував від старших поколінь своєї родини. Захоплення цим ремеслом ще в молодості визначило його майбутню професію — він здобув фах кравця-закрійника.

Професійний шлях майстра розпочався у далекому 1989 році. У 1990-х роках він відкрив власне підприємство, де спочатку спеціалізувався на пошитті ондатрових шапок, які тоді були надзвичайно популярними в Буджаку. Згодом виробництво почало змінюватися відповідно до попиту ринку. У найкращі роки підприємство забезпечувало роботою значну кількість людей.

Микола Тимарь разом з дружиною Людмилою. Фото з особистого архіву родини

«Я став його зятем 11 років тому і можу сказати, що останніми роками він зосередився на пошитті етнічних елементів одягу та головних уборів, які здавна були традиційними для нашої місцевості: папах (ковпаків), ременів з овчини, дитячих зимових шапок», — розповідає Едуард Остерміллер.

Ручна робота, що користується попитом

Сьогодні майстрів, які володіють технологією виготовлення таких виробів, у Бессарабії залишилося небагато. Саме тому роботи Миколи Тимаря викликає значний інтерес, особливо на тлі зростання зацікавленості історією та культурною спадщиною Буджаку.

За словами Едуарда, нині традиційні ковпаки мають попит серед людей віком від 30 років, особливо у селах навколо Болграда. При цьому майстер не лише шиє готові вироби, а й самостійно готує матеріал: очищує та обробляє овечі і ягнячі шкури. Це складний і тривалий процес, який потребує значних фізичних зусиль та часу.

Сировину він закуповує, а іноді отримує від місцевих пастухів безкоштовно. Інколи майстер привозить матеріал з західних областей України. Особливістю виробів є повністю ручне пошиття без використання швейної машинки.

Попри трудомісткість виробництва, ціни на ковпаки залишаються відносно доступними — від 1800 до 2500 гривень залежно від кольору хутра. Серед покупців майстра не лише жителі України. Його вироби замовляють також у Польщі, Румунії, Туреччині та прикордонних населених пунктах Молдови.

Микола Тимарь під час одного з фестивалів в місті Болград. Фото з особистого архіву родини

Секрети майстерності та питання спадкоємності

Микола Тимарь неодноразово пропонував зятю перейняти його досвід, аби зберегти ремесло для наступного покоління. Однак через основну роботу та сімейні обов’язки Едуард поки що не має достатньо часу для навчання.

«Я більше допомагаю йому з реалізацією продукції: розміщую рекламу в TikTok, відправляю замовлення “Новою поштою”. Попит на етнічні ковпаки дуже високий. Велику роль відіграють ярмарки, які проводяться в Болграді. Наприклад, на двох останніх фестивалях — “Трифон Зарезан” та “Смажений баранчик” — він продавав близько 20 ковпаків за кожен ярмарок», — зазначає Едуард.

Раніше майстер також виготовляв кіптарі — традиційний безрукавний верхній одяг з овечої шкіри або хутра. Однак через погіршення стану здоров’я та загострення хронічних захворювань він був змушений відмовитися від цього напрямку роботи. Крім того, виготовлення кіптарів є ще більш трудомістким, а їхня висока собівартість значно ускладнює продаж.

Технологію виготовлення своїх виробів Микола Миколайович не розкриває. За словами його зятя, секрети ремесла майстер готовий передати лише членам своєї родини, сподіваючись, що колись вони продовжать справу його життя.

Поділитись
Зараз читають