З села Кубей Болградського района розпочався шлях Леоніда Мироновича Гагауза – науковця, чиє ім’я здобуло визнання у світовому масштабі, а життєвий маршрут проліг через Румунію, Туреччину й Канаду. Про долю двоюрідного дядька розповів журналістам «Махала» його родич, уродженець села Кубей Михайло Гагауз.
Леонід Гагауз народився у селі Кубей у 1910 році. Закінчив Болградську гімназію, а потім вступив до Ясського університету в Румунії.
До того ж навчального закладу вступила і його майбутня дружина Калина. Вона здобувала фах біолога в галузі тваринництва, тоді як сам Леонід спеціалізувався на рослинництві та генетиці. Саме в Яссах молоді люди познайомилися.
У 1940 році, одразу після завершення навчання в Яссах, подружжя емігрувало до Туреччини. Причиною, за словами Михайла Гагауза, стали репресії проти батька Леоніда – Мирона Гагауза.
“Мирон Гагауз закінчив Байрамчанське училище, працював учителем на Кіровоградщині, а згодом повернувся в рідне село, де викладав, а пізніше очолював восьмирічну школу. Селяни обрали його старостою села. А коли прийшла радянська влада, знайшлися люди, які донесли на нього, і його забрали”, — каже Михайло Гагауз.
Це сталося у 1940 році, під час першої хвилі репресій. Що саме сталося з Мироном Гагаузом після арешту, родині достеменно не відомо.
За словами Михайла Георгійовича, саме страх повторити батькову долю утримав Леоніда від повернення в Бессарабію: “Він розумів, що, якщо повернеться сюди, його теж могли б “прибрати”. Тому й вирішив їхати далі”.
У Туреччині подружжя Гагауз прожило до 1956 року. За однією з версій, про яку розповідає родич науковця, у 1955 чи 1956 році їх відвідав земляк – письменник Петро Петрович Труфкін, який на той час жив у Болгарії і був однолітком Леоніда.
Цей візит не сподобався турецькій владі: подружжю дали 24 години на те, щоб залишити країну. Спочатку Леонід Миронович виїхав до Західної Європи, ймовірно, до Нідерландів, а згодом перебрався до Канади.
У Канаді Леонід Гагауз влаштувався працювати в науковому інституті, де продовжив дослідження та публікував наукові праці. Пізніше до нього переїхали дружина й діти. У Канаді він прожив до кінця життя.
Попри розлуку, Леонід Миронович підтримував зв’язок із родичами в Бессарабії й прагнув, за словами Михайла Гагауза, возз’єднання всієї родини. Кілька разів він приїжджав у Кишинів – уперше на зустріч з ним поїхали батько й дядько Михайла, двоюрідні брати науковця.
У 1978 році в Москві відбувся генетичний конгрес, учасників якого розподілили по різних містах Радянського Союзу. Леонід Гагауз попросився саме до Києва, щоб зустрітися з рідними.
Двічі до Бессарабії приїжджала й дружина науковця – у 1977-му та, за приблизними спогадами Михайла Гагауза, у 1981 чи 1982 році.
Листування між родичами тривало до 1997 року – до кінця життя Леоніда Мироновича, який прожив 87 років.
Прямо про свій жаль з приводу еміграції Леонід Гагауз, за словами родича, не писав, але той відчував його настрій між рядків листів.
“Він мені цього не говорив, але я це відчував із його листів. Особисто він мені не говорив, що сумував. Тим більше, що його мама була тут”, – розповідає Михайло Георгійович.
За його спогадами, у листуванні не було злоби: “Він був дуже добрий, хороший дядько. Не хотів, щоб так склалося його життя, але така вже доля”.
Попри десятиліття, проведені за кордоном, рідну болгарську та гагаузьку мову науковець не забув.
“Ми вдома розмовляємо на турецькій мові», – писав він у листах до Михайла Георгійовича.
Більш детальніше про життя видатного генетика дивіться у відеорепортажі Махали.
Інтернет-видання Бессарабії
