4 червня православні християни святкують Трійцю, або П’ятидесятницю. Трійця — свято, яке входить до двонадесятих, тобто 12 найбільших церковних урочистостей протягом року.
Цього дня віруючі прославляють Пресвяту Трійцю – Триєдиного Бога: Отця, Сина та Святого Духа. У Старому Завіті описано, як Бог у вигляді Трійці з’явився Аврааму в Мамврійській діброві. Християнський догмат про Пресвяту Трійцю залишається незбагненним для людини і вважається таємницею, яка вища за людське розуміння.
Свято називають П’ятидесятницею, бо через 50 днів після Великодня Святий Дух зійшов на апостолів. Це сталося через 10 днів після Вознесіння Ісуса Христа на Небо. Того дня юдеї відзначали старозавітне свято П’ятидесятниці, встановлене на згадку про дарування Господом 10 заповідей на горі Синай. Тому всі апостоли, Пресвята Діва Марія та інші люди, які увірували в Христа, зібралися разом у Єрусалимі, відзначаючи велике свято свого народу.
Вдень всі почули шум, подібний до сильного вітру, що сходить з неба, після чого з’явилися язики полум’я, які зупинилися над усіма апостолами і Богородицею. Сповнившись Святим Духом, вони почали прославляти Господа різними мовами світу, якими раніше не володіли. Тоді апостоли вийшли на вулиці Єрусалима до численних прочан, що зібралися там, і почали проповідувати віру Христову різними мовами. Від цієї події відраховується поширення християнства по всьому світу, тобто зародження християнської церкви.
Після П’ятидесятниці апостоли вирушили проповідувати християнство до різних країн. За переказами, Пресвята Богородиця тоді вирушила на Афон, який був у ті дні населений поганами. Багато хто з них після проповіді Марії повірив у Христа. Ідучи з півострова, вона благословила Афон і почала бути заступницею цих земель.
Саме свято Святої Трійці визнали у 381 році, після ІІ Вселенського собору в Константинополі, а слов’яни почали відзначати його на межі XIII-XIV століть. При цьому християнська інтерпретація наклалася на безліч язичницьких повір’їв.
Зеленими святами називають тиждень, що передує Трійці, а точніше, період із четверга сьомого тижня після Великодня до вівторка восьмого тижня після Великодня або ж до самої Трійці. Це найдавніший слов’янський народний святковий комплекс весняно-літнього періоду. Зелений тиждень змінюється на Троїцьку, після чого настає Петровський піст. Фактично це свята, присвячені закінченню весни та початку літа.
Звичаї та заборони Трійці сягають корінням у ці слов’янські традиції. Наприклад, вважалося, що у ці дні русалки перебувають у безпосередній близькості від людини, виходять із води, вступають у контакти з людьми. А оскільки вони були уособленням негативних потойбічних сил, у ці дні заборонялося купатися в річках, щоб русалки не потягли до себе. З іншого боку, русалок можна було задобрити і заручитися їх допомогою. Коли наставала Трійця, гадали на долю за вінками чинили обрядові дії з Троїцьким деревом. Часто це був клен, тож і свята називалися «клічальними».
У найдавніших віруваннях та традиціях вкорінені заборони та звичаї святкування Трійці. Церкви та храми цього дня прикрашають усілякою свіжоскошеною травою, квітами, гілочками дерев. Гілочки берези, клена святять і несуть додому. Якщо поставити їх біля ікон або на вікнах, вважається, що вони захистять будинок від зла. Віруючі вирушають у храми, де відбувається одна з найурочистіших та найкрасивіших служб у році.
Оскільки на Трійцю мавки та русалки особливо активні, одному не можна ходити в ліс, поле, купатися. Сільськогосподарські роботи та великі домашні робили цей день заборонені, тож перед Трійцею слід прибратися. У свято не можна робити прибирання, шити, прати, працювати на городі.
За матеріалами інтернет-видань
Інтернет-видання Бессарабії
