Волонтери, громадські організації та благодійні фонди – їх роль в умовах війни складно переоцінити. Саме вони одними із перших приходять на допомогу військовим та незахищеним верствам населення. 20 квітня у всьому світі відзначають день вдячності волонтерам. Інтернет-видання “Махала” неодноразово писало про тих, хто знайшов в собі сили залишити своє буденне життя, щоб стати опорою в боротьбі за мирне та світле майбутнє. Сьогодні хочемо нагадати про цих людей підбіркою цікавих статей.
До війни вона жила, як і багато українців, своє спокійне життя. Чоловік, діти, квіти, робота та дім, саме так описує його Оксана Кілафли, яку за останні два роки Болградська громада дізналася, як волонтерку.
“Для нашої родини війна розпочалася не 24 лютого 2022 року, а у далекому 2014 році. Ще 10 років тому перед мною стояв вибір: переїхати до родини на захід України, почати нове життя в іншій країні, або залишитися в Бессарабії. І я ні разу не пожалкувала, що обрала залишитися тут”, – поділилася з інтернет-виданням “Махала” Оксана Кілафли.
Подивитися відверте інтервʼю Оксани можна за посиланням. Окрім цього можна почитати статті про необхідність дронів на фронті, благодійний фонд “Ліга добрих справ ЮА”, з яким співпрацює Оксана, та загалом про волонтерський рух на Болградщині. Окрім цього інтернет-видання “Махала” постійно висвітлює заходи, які організовують волонтери. Прочитати про них можна, наприклад, тут, тут або тут.
Вже більше як рік двоє волонтерів В’ячеслав Мараренко та Олександр Бабенко із сіл Удобне та Старокозаче Білгород-Дністровського району допомагають 88 окремому батальйону морської піхоти наближати перемогу. Ще до початку бойових дій на Херсоні вони постачали військовим необхідні речі, зокрема буржуйки, окопні свічки, їжу, одяг. Трохи згодом волонтери зробили воїнам цінну річ – польову пересувну лазню. Інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з одним із волонтерів, щоб дізнатися деталі волонтерської праці, зокрема історію створення лазні.
Прочитати статтю можна за посиланням.
Із початком повномасштабного вторгнення волонтерство в Україні набуло особливого значення. Від продуктів харчування і гігієни до засобів особистого захисту й техніки готували, шукали, купували і постачали на фронт жінки і чоловіки різних професій і статусів. Попри те, чоловіки нерідко стикаються зі стереотипами та упередженнями через те, що не воюють.
Власною історією з журналістами інтернет-видання «Махала» поділився Семен Биков, який з березня 2022 року займається волонтерською діяльністю.
Прочитати статтю можна за посиланням.
З початку повномасштабного вторгнення колишня вчителька, а зараз волонтерка Любов Няглова з села Каракурт Василівської громади, розпочала допомагати Збройним Силам України. Майже два роки жінка не перестає активно допомагати армії та разом з односельцями показує дуже гарний приклад патріотизму та бажання скорішої перемоги.
Про складнощі, дива, переживання та неймовірний зв’язок народу з армією “Махала” дізналася у Любові Няглової.
Подивитися відео можна за посиланням. Окрім цього можна прочитати статтю про Любов тут. На початку 2024 року Любов Няглова разом з Сергієм Пейчевим відвідали Донеччину. Детальніше про поїздку можна дізнатися за посиланням.
Сергій та Олена Пейчеви – громадські активісти, підприємці. Подружжя проживає у Болграді, а працює в селі Каракурт Василівської громади.
До війни вони розвивали туризм, у гостей, які відвідували Каракурт, була популярна албанська локація родини Пейчевих. Після 24 лютого 2022 року родина перетворилася на волонтерів і постійно допомагають як військовим, так і переселенцям.
Прочитати історію родини Пейчевих можна за посиланням.
Для Ніни Василівни Биковської, виховательки дитячого садка в Болграді, війна розпочалася 24 лютого. Вранці вона вирішила допомагати Збройним Силам України у боротьбі з окупантом. Разом із молодшою дочкою Лілією вона одна з перших згуртувала навколо себе волонтерів.
Прочитати історію Ніни можна за посиланням.
Ще на початку війни рішення бути корисною для своєї країни прийняла для себе Ліля Биковська – 18-річна жителька Болграда, волонтерка та молода журналістка.
В той самий день, коли вся Україна прокинулась від вибухів, Ліля була вдома, в Болграді. Тато дівчини з самого початку війни стоїть на захисті країни. Щоб зовсім не зійти з розуму від постійного моніторингу новин, Ліля з мамою та командою активістів вже 26 лютого розпочали волонтерську діяльність.
Прочитати історію волонтерки можна за посиланням. Окрім цього дівчина виготовляла окопні свічки для воїнів на передовій. Як? Читайте за посиланням.
Він дуже любить Україну і переживає за її долю. Він міг би залишитися у своєму комфортному домі закордоном, допомагати звідти країні, але він вибрав інший шлях. Зараз це шлях на схід – в деокуповані та прифронтові території, де небезпека чатує на кожному кроці.
Василь Младінов, уродженець села Каракурт Болградського району, чемпіон світу з парашутного спорту, допомагає Україні з перших днів війни. Неодноразово відвідував деокуповані території.
Прочитати статтю можна за посиланням. Окрім цього можна прочитати статтю про Василя тут.
Допомога людям, сльози біженців та внутрішня мотивація – про це «Махала» розмовляла з волонтеркою Тетяною Бондаренко, уродженкою села Табаки Болградської громади. Тетяна розгорнула потужну волонтерську діяльність в Болгарії з допомоги українським біженцям та військовим.
Прочитати історію Тетяни можна за посиланням.
Члени громадської організації людей з інвалідністю “Вікторія” вже 512 днів плетуть маскувальні сітки для 88-го окремого батальйону морської піхоти та воїнів з інших підрозділів.
“Військові стали для нас наче рідні. Коли вони приходять забирати сітку, нам достатньо побачити їх щасливі та вдячні очі, це нас мотивує робити ще більше”, – каже керівниця організації Тетяна Бажалюк.
Прочитати статті про людей з інвалідністю, які стали волонтерами, можна за цим посиланням або тут. Окрім цього інтернет-видання “Махала” окремо розповідало про чоловіків з інвалідністю, які займаються плетінням маскувальних сіток. Читайте за посиланням.
Едіта Карамалак народилася та виросла у місті Болград. Вона найстарша з 4 дітей у родині Карамалак. З початку повномасштабного вторгнення ворога на територію нашої країни родина Карамалак прийняла для себе рішення покинути Україну.
Яку діяльність розгорнули українці в Польщі читайте за посиланням.
Ми розповімо вам неймовірну історію про двох жінок-волонтерок Олену Лисак та Ольгу Атанасову. Вони вже шість місяців доставляють необхідні речі бійцям Збройних сил України на передову.
Про ворожі ракети над волонтерською машиною, про подяку військовослужбовців та побоювання родичів – дівчата розповіли нашому виданню.
Прочитати статтю можна за посиланням.
Кілька років тому у Рені з’явилася добра традиція – проведення адресних благодійних ярмарків, гроші від яких спрямовуються конкретним людям, які потрапили до складної життєвої ситуації. Їх організовує команда волонтерів «БлагоДаря» на чолі з підприємцем Тетяною Голуб – реалізовують на них домашню випічку власного приготування. Але лише ярмарками діяльність ренійських благодійників не обмежується…
Детальніше про волонтерство в Рені можна прочитати за посиланням. Нещодавно волонтери “БлагоДаря” відвідали 13-річного мешканця Рені, який має серйозні проблеми із зором, але дуже любить музику та подарували йому новий баян. А також зібрали кошти на автомобіль для воїна-земляка.
Двері своїх домівок відкрили для переселенців у кожній українській області, районі та громаді. Люди об’єднали зусилля для того, щоб допомогти нужденним.
Не стала винятком і Саратська громада. Як розповіла «Махалі» керівник Центру волонтерської допомоги «Злагода» Алла Москаленко, їх об’єднання було організоване завдяки небайдужим мешканцям селища 20 березня 2022 року.
Про волонтерський рух в Саратщині читайте за посиланням.
Після довгої відсутності Ольга Небога повернулася з Одеси до рідного селища Сарата. І життя у ньому помітно пожвавішало. Ольга має три вищі освіти, свій бізнес, можливості та умови жити у великому місті, але вона вирішила дещо змінити.
«З часом приходить розуміння того, що в житті найцінніше та найважливіше. Я йду по своїй Сараті, і кожна зустрічна людина вітається. Це так приємно. У великому місті такого нема. Багато пам’ятають мене маленькою дівчинкою. Мені хотілося змінювали світ навколо на краще», – ділиться Ольга. І почала вона з рідного селища.
Прочитати історію жінки можна за посиланням.
Ганна Харченко – переселенка з міста Миколаїв, яка у 2022 році переїхала до селища Сарата. І хоча народилася дівчина в іншому місті – Миколаїв завжди вважала рідним. Вона закінчила Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Трохи пізніше почала працювати на промисловому підприємстві, що створює різні вироби зі склопластику. Проте з початком повномасштабного вторгнення Ганні довелося залишити рідне місто. Зараз вона живе в селищі Сарата та активно волонтерить.
Прочитати історію Ганни можна за посиланням.
Розвідникам, піхотинцям, снайперам, аеророзвідникам для виконання поставленого завдання потрібно залишатися непомітними для ворога. Ніщо не допомагає їм так злитися з оточуючим середовищем як якісно виконаний маскувальний костюм «кікімора». Він дозволяє їм стати частиною степової рослинності, лісового масиву, снігом взимку, навіть руїнами та брудом. На відміну від поширеного плетіння маскувальних сіток «кікіморами» займається не так багато майстрів-волонтерів.
Інтернет-видання «Махала» розповідає про копітку роботу двох ізмаїльських трудівниць – Людмили Гузаїрової та Тетяни Шпітної за посиланням.
З перших днів повномасштабної війни персонал НКП «Центральна районна лікарня» Саф’янівської сільської ради Ізмаїльського району підтримує фронтовиків. Станом на початок березня 2023 року співробітники лікарні на передову відправили сім автомобілів, незліченну кількість медикаментів, продуктів харчування, госптоварів та інших речей, необхідних українським бійцям.
Прочитати статтю про волонтерів-лікарів можна за посиланням. Окрім цього “Махала” неодноразово розповідала про корисні посилки на фронт від медичного закладу. Прочитати можна тут, тут або тут.
Українські бійці, які працюють «на нулі», ніколи не бачились з Владом Мазуром наживо, але у багатьох із них ім’я простого сільського хлопця з Ізмаїльщини на слуху. Це його буржуйки зігрівали у зимову холоднечу не один бліндаж на Донбасі. “Буржуйки від Влада” – так військові називають ці обігрівачі. Виконані якісно і з душею пічки без слів повідають про людину, яка їх створила – майстра з золотими руками й великим серцем, однак приховують вони, що майстру цьому всього двадцять шість років…
Історію Влада читайте за посиланням.
В той час коли наші вороги намагаються перетворити холод на зброю та прикладають чималих зусиль, щоб зламати нашу волю, створюючи жахливі умови життя, народжуються геніальні ідеї.
Одну с таких ідей винайшов житель Тарутинської громади Ігор Коєв, який переробляє старі неробочі водонагрівачі, бойлери на пічки та відправляє їх хлопцям на фронт.
Як майстру прийшла така ідея? Читайте за посиланням. Нещодавно “Махала” писала про те, що Ігор виготовив спеціальну пічку, яку проплатив ветеран Другої світової війни 101-річний Василь Хомиженко.
Волонтери з Орлівки Ренійської громади побували у Краматорську, вони відвезли бійцям 56-ї бригади та 77-ї ракетно-зенітної батареї ЗСУ дві зарядні станції. Це вже їхня друга подорож на лінію фронту – вперше вони доставили нашим воїнам прилади нічного бачення. І «нічники», і павербанки придбали на добровільні пожертвування, а збір коштів ініціювали саме орловські волонтери. Про те, з чого вони розпочинали свою діяльність, враження від поїздок на фронт та найближчі плани “Махала” поспілкувалася з громадським активістом та координатором волонтерської роботи Анатолієм Абгаш.
Прочитати інтервʼю з Анатолієм можна за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
