Сто днів назад життя кожного жителя України кардинально змінилося. Рф своїм варварським «визвольним» вторгненням порушила не тільки плани, очікування, мрії, але і взагалі змінила людські долі.
Так, у Болградському районі порівняно з іншими регіонами України, які постраждали від окупантів, і сьогодні відносно спокійно. Але й тут багато що змінилося. Ми стали дивитися на звичні речі зовсім по-іншому.
Сьогодні, через 100 днів війни, згадаємо, з чого все починалося, як змінювалося наше життя, кого ми ніколи більше не зустрінемо. Все це знайшло відображення в матеріалах нашого інтернет-видання Махала.
Останні дні лютого та початок березня 2022 року викликали у людях змішані почуття. Багато хто навіть після виступу путіна, в якому він вказав мотив і мету свого злочинного вчинку, ще довго не могли прийняти початок повномасштабної війни. Не вірилося…
Але перебування в спокійному районі мешканців з різних куточків України, куди вже ступила нога окупанта, де люди змушені були шукати безпеку в підвалах, де фіксувалася загибель мирного населення, переродило заперечення в прийняття ситуації.
В перші дні і навіть тижні в Болграді, як і в інших містах, з ранку утворювалися довжелезні черги до банкоматів, люди екстрено знімали свої заощадження, побоюючись залишитися без доступу до них.
Такі ж панічні настрої спостерігалися і на ринку, в торгових об’єктах, де покупці змітали гречку, інші крупи, цукор, борошно, олію. Обурювалися цінами на продукти, що явно підскочили, але все одно змітали.
Ажіотажний попит був вищим, а асортимент товару все меншим. Чимало місцевих підприємців намагалися виправдатися тим, що вони такі ж заручники обставин, як і споживачі: порушена логістика, виросли ціни на паливо, останнього не вистачає, злетіла закупівельна вартість продовольства на оптових базах.
Подорожчанням палива аргументував підвищення проїзду на внутрішньорайонних маршрутах головний перевізник у Болградському районі – ТОВ «Болградтранс», відбулися зміни і у графіку рейсів. Деякі з них скасовувалися без попередження через те, що «людей немає та їхати не вигідно».
До обурення та розгубленості додалася і біль першої втрати. 5 березня Болградська громада попрощалася зі своїм земляком – захисником України та свого краю, уродженцем села Залізничне Болградського району Русланом Дунєвим, який героїчно загинув на третій день війни.
Через місяць війна багато чого оголило в нашому суспільстві, показала, хто є хто і на що здатний. Наше видання навіть відкрило у зв’язку з цим рубрику «Рядові герої воєнного часу», в якій ми розповідали про людей тилу, які добровільно роблять все можливе, щоб допомогти іншим підтримати нашу армію і, тим самим, наблизити Перемогу.
Їх, волонтерів, ставало більше з кожним днем. Хтось в’язав маскувальні сітки, хтось доставляв продуктові пакети, забезпечував безкоштовним харчуванням, займався збором коштів на потреби армії, передавав захисникам з любов’ю виготовлені вироби домашньої випічки. А ще проводили ярмарки продажу виробів умільців на допомогу Збройним Силам України.
При Болградській районній військовій адміністрації відкрився районний Координаційний гуманітарний штаб, плюс гуманітарні центри відкривалися в кожному населеному пункті громади. Вони покликані були забезпечити переселенцям, які прибули в наш район, а також місцевих незаможних жителів, товарами першої необхідності.
Не залишалася осторонь братня Болгарія, яка неодноразово направляла до Болграда автобуси з гуманітарною допомогою, а потім евакуювали всіх бажаючих. Також гуммісію направляла громадам Болградського району Молдова, Канада та інші країни.
Незважаючи на великі труднощі у проведенні першої в умовах воєнного часу посівної кампанії, аграрії Болградщини не скаржилися. Розуміли, що повинні зробити все, що від них залежить. Зробили та робити продовжують.
Поряд зі світлими ми зіткнулися і з темними проявами особистостей, неодноразово повідомляючи про те, як чоловіки призовного віку готові були йти на будь-які хитрощі, платили тисячі доларів, аби лише перетнути кордон України та не бути мобілізованими до лав ЗСУ.
А тим часом Криничненська громада проводжала в останню путь свого 20-річного земляка Івана Мінкова (посередині); загинув інший уродженець Болграда, Герой України Віктор Оцерклевич (перший справа), не стала його земляка, випускника Болградського НВК Максима Мединського (перший зліва) .
Селище Тарутине Болградського району втратило трьох захисників – Едуарда Лавриненка, Олександра Меркур’єва та Євгена Магалюка.
З полону окупантів ледь живим повернувся уродженець села Нові Трояни Болградського району, український пілот Іван Пепеляшков, який зараз проходить реабілітацію та мріє знову повернутись у небо, щоб зробити його мирним.
Пригнічував і соціальний експеримент, який провело наше видання, щоб дізнатися, скільки коштує оренда нерухомості в Болграді у воєнний період. Виявилося, є й ті серед орендодавців, хто не проти був нажитися на горі людей.
Були й підприємці, які стрімко і необгрунтовано підвищували ціни. Але, благо, що доброти, милосердя, чуйності все ж таки більше, вони є, а значить, не все втрачено.
Ми не відзначали цього року переможного 9 травня. Головний рашист путін нівелював суть цього свята, перетворивши його на поклоніння самому собі – «творцю історії». Та й про яке свято могло йтися, коли напередодні Світлого Великодня в Одесі, внаслідок ракетного обстрілу загинула тримісячна дитина!
Через ризик подібних повторень жителі Одеської області змушені були дотримуватися тривалої комендантської години.
А потім були ще «прильоти» – в Одесу, Арциз. Але це ще більше згуртувало наших людей.
У громадах навіть культурні заходи стали проводитися з метою допомогти армії (фестиваль-ярмарок у селі Каракурт Болградського району) та підтримати віру людей (акція «Музика врятує світ») у наше вільне, мирне завтра, на нашу ВСУ, у нашу з вами можливість допомогти тим, хто бачив смерть в обличчя і прийшов у наш спільний дім за допомогою та порятунком!
Люди творять сім’ї під час війни, народжують дітей. Отже, ми будемо мати майбутнє. Все буде, Україно! Все буде, Болградський район! І буде краще, ніж було!
Алла Каріза
Інтернет-видання Бессарабії
