Сьогодні перша річниця звільнення правобережної частини Херсонської області, в тому числі й міста Херсон, від російських окупантів. Спеціально до цього дня інтернет-видання “Махала” пропонує підбірку статей про мешканців Херсонщини, чиє життя безповоротно змінила війна.
Родина Козловських – корінні мешканці села Громівка, що в Генічеському районі на Херсонщині. Все життя подружжя провело в рідному селі. Тут народилися син та дочка, тут живуть батьки та поховані пращури. В мирному житті пані Юлія працювала в сільській школі вчителькою математики, а чоловік – електриком. Родина мала хазяйство, вирощувала домашню худобу та різні види сільськогосподарських культур. Жили добре. Але потім росіяни варварськи вдерлися в Україну і родина Козловських була змушена покинути свій дім та оселитися в маленькому селі Павлівка Болградського району.
Історію родини Козловських можна прочитати за посиланням.
Валентина Научу прожила в окупації на Херсонщині майже півтора місяця. Як трималася весь цей час та як вдалося вирватися на Батьківщину в Кубейську громаду? Вона розповіла нашому інтернет-виданню при особистій зустрічі.
Напередодні повномасштабного вторгнення до Валентини в місто Олешки Херсонської області навідався брат з Дніпропетровської області. Валентина святкувала ювілей, а брату потрібен був відпочинок. Нещодавно він переніс інсульт, тому вирішив залишитися в гостях у сестри ще ненадовго. Тоді ніхто не міг передбачити, що згодом виїхати звідси буде майже неможливо.
Історію родини Научу читайте за посиланням.
Світлані Іванівні Лях 65 років. За цей час вона декілька разів починала життя в нових місцях. Останній раз це довелося зробити через росіян, які окупували місто Нова Каховка в перший день повномасштабного вторгнення… Про долю жінки читайте за посиланням.
Зелені ділянки на карті Deepstate – це не просто деокуповані населені пункти. Це місця, де був проявлений найвищий ступінь героїзму та самопожертви. Це міста та села, за які було сплачено найвищу ціну – життя наших героїв. Ці точки на карті назавжди врізалися в пам’ять рідних, серця та душі яких від горя розірвано на частини.
Такою точкою на карті для Тетяни Мірошниченко стало село Правдине Білозерського району Херсонської області. Саме тут закінчив свій земний шлях її чоловік – уродженець Херсонщини, боєць 28-ї бригади імені Лицарей Зимового Походу, Роман Мірошниченко. Йому був 31 рік.
Тіло Романа змогли забрати лише після деокупації правобережної частини Херсона. Протягом двох місяців він лежав на землі просто неба. Для його рідних цей час став найважчим у житті – будь-яка звістка, яка хоч опосередковано могла стосуватись Романа, штовхала їх змучені душі то до землі, то до неба…
Історію родини Мірошниченко читайте за посиланням.
Олексій Овчинников приїхав до Болграда з окупованої Херсонської області. Тут продовжує займатись бізнесом. Він працює у відділі збуту однієї з компаній із виробництва продуктів харчування та займається виноробством.
Виноградники фермерського господарства його родини розташовані на чорноморському узбережжі у селі Приморське та поблизу села Корсунка Херсонської області. Виноробня Le Pri-morе виготовляє сухі та напівсолодкі вина, вона є учасником проекту «Дороги вина та смаку Херсонщини».
В Болградський район команда Олексія релокувала “Винні ігри”. Детальніше – за посиланням.
Пенсіонери Василь та Любов Міцак все життя прожили у місті Олешки Херсонської області. Свій матеріальний достаток вибудовували по крихтах. Самі звели добротний будинок із цокольним поверхом, на ділянці встановили невелику теплицю, в якій вирощували овочі. Василь Васильович мав свій бізнес. В Олешках жила і їхня донька Інна Маценко, у неї своя родина – чоловік та дві доньки. У лютому минулого року налагоджене і спокійне життя сімейства розлетілося вщент з приходом окупантів.
Майже півтора роки виживали в умовах російського свавілля. А 6 червня до їхнього міста прийшла велика вода, яка змусила залишити рідне житло та шукати новий притулок. Сім’ї Міцак та Маценко знайшли його у місті Ізмаїлі. Саме сюди раніше, під час війни, переїхала родина сина Василя Васильовича та Любові Пилипівни.
Історію родини Міцак можна прочитати за посиланням.
Родина Василя та Катерини Бондарук цього року святкуватиме десять років подружнього життя. Вони разом з донькою Веронікою жили в мирному Херсоні, працювали, мріяли про власну справу і будували плани на майбутнє, але все змінила війна. Замість планування свята їм довелося ухвалити важке рішення покинути рідну домівку в Херсоні. Втім, надія повернутися до рідних стін залишається.
На момент написання статті Василь вже повернувся в потерпаюче від обстрілів рідне місто, а його дружина та донька залишилися на Одещині. Про родину Бондарук читайте за посиланням.
Інтернет-видання Бессарабії
