У громадській організації «Південноукраїнський рух ветеранів та волонтерів “Вулик”» відбулася зустріч із Наталією Лішинською та Аліною Борисенко — жінками, які чекають на повернення своїх рідних, зниклих безвісти під час війни. Під час розмови йшлося про пошук військовослужбовців, можливе перебування в полоні та підтримку родин, які живуть у невизначеності.
Наталія Миколаївна Лішинська чекає на сина Андрія Лішинського, 2000 року народження. За словами жінки, він служив кулеметником у військовій частині 4114 Національної гвардії України та був прикомандирований до 14-ї бригади оперативного призначення «Червона Калина». 9 листопада 2025 року військовослужбовець зник безвісти в Мирнограді на Покровському напрямку.
Аліна Олексіївна Борисенко шукає одразу чотирьох рідних: сина Владислава Борисенка, його батька Володимира Борисенка, дядька Владислава Олександра Дімова та цивільного чоловіка Дмитра Шатірова. Усі четверо зникли безвісти на Донецькому напрямку.
Владислав Борисенко народився у 2000 році. 3 березня 2022 року, у віці 22 років, він добровільно долучився до захисту України. Разом із дядьком Олександром служив у Силах територіальної оборони. За розповіддю матері, 1 березня 2023 року Владислав зник безвісти під час запеклих боїв за Бахмут. Його дядько також зник на тій самій позиції.
Під час зустрічі жінки обговорили інформацію, яка може свідчити про перебування їхніх рідних у полоні, а також фотографії, на яких вони впізнають схожі риси. Водночас такі припущення потребують перевірки й не є підтвердженням полону. Окремо порушили питання можливості проведення портретної експертизи.
Раніше обидві жінки вже розповідали «Махалі» про важливість створення в Болграді окремого меморіально-інформаційного простору для військовополонених і зниклих безвісти захисників — Алеї Надії або іншого місця, яке нагадувало б громаді про тих, чия доля досі невідома. На їхню думку, громада має пам’ятати не лише про полеглих захисників, а й про тих, на чиє повернення продовжують чекати родини. Адже близькі зниклих безвісти не мають певного місця, де могли б зібратися і нагадати іншим про їхню долю.
Під час спілкування з редакцією Наталія Миколаївна розповідала, що разом з Аліною Олексіївною та іншими родинами долучається до акцій на підтримку безвісти зниклих і військовополонених в Ізмаїлі та хотіла б, щоб подібні заходи проводили й у Болграді.
Аліна Олексіївна своєю чергою, звертала увагу на те, що формат такого простору не обов’язково має передбачати портрети на банерах. Як один із можливих варіантів вона називала «Крила Надії» — задуманий у «Вулику» пам’ятник у формі крил, на якому планують розміщувати жетони з іменами, прізвищами та позивними військових.
Тоді ж редакція звернулася до Болградської міської ради із запитом щодо можливості створення такого простору. У відповіді нам повідомили, що пропозицій щодо облаштування Алеї Надії чи іншого меморіально-інформаційного місця не надходило, а саме питання не розглядали. Водночас у міській раді зазначили, що за наявності відповідної ініціативи її можна подати для подальшого розгляду та ухвалення рішення.
Інтернет-видання Бессарабії
