Інтернет-видання Бессарабії

«Ворога треба нищити, а себе треба зберегти»: історія прикордонника з Ізмаїльського загону

01 Липня 2026 16:16
Ганна Ковальова
«Ворога треба нищити, а себе треба зберегти»: історія прикордонника з Ізмаїльського загону

Військовослужбовець Ізмаїльського прикордонного загону Василь із позивним «Маестро» долучився до лав Державної прикордонної служби України у 2019 році. За час повномасштабного вторгнення він майже три роки провів у районі ведення бойових дій, із яких пів року – на Курському напрямку. Його історію розповіли у Південному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України.

«Я прийшов на військову службу за власним бажанням. Мені завжди подобалася професія прикордонника і те, чим вони займаються», – розповідає Василь.

Повномасштабну війну боєць зустрів на південному кордоні, а згодом був переведений до Сумського прикордонного загону, де й опанував фах оператора БпЛА.

«Основи польотів я почав вивчати ще на півдні, а повноцінно розвиватися як пілот – уже безпосередньо в районі бойових дій. Дуже цікава справа. Перші три місяці дрон і ноутбук майже не випускав із рук – так і засинав із ними», – ділиться спогадами «Маестро».

Василь здійснював повітряну розвідку, коригував вогонь артилерії, самохідних артилерійських установок, гаубиць і мінометів, а також навчав побратимів пілотуванню безпілотників.

«Були випадки, коли доводилося працювати майже на відкритій місцевості. Фактично з-під куща було видно лише мої руки з пультом. Довкола падали авіабомби – кожні пів години по дві-чотири півтонні КАБи. Нічого, всі були сфокусовані на роботі. Страху не було», – згадує боєць.

Під час виконання бойових завдань військовослужбовець неодноразово зазнавав бойових травм і поранень, однак щоразу повертався до строю.

«Якось прилетіла ракета десь за п’ятдесят метрів від мене. Крутанув подвійне сальто, закинуло в окоп. Шуміло у вухах, в очах пливло. Нічого, встав, підлікувався і знову до роботи», – згадує прикордонник.

Найбільшою мотивацією для нього були дружина та двоє маленьких дітей. Саме думки про родину не давали сидіти склавши руки чи сумніватися у власних силах. Не менше надихали й результати бойової роботи, коли артилерійський снаряд точно влучав у ціль або FPV-дрон успішно уражав окупантів.

«Ми були там, де потрібні. Ніколи не стояли на місці, адже війна – це постійний рух. Ворога треба нищити, а себе треба зберегти», – підсумував Василь.

Поділитись
Зараз читають