Старі речі мають дивовижну властивість зберігати пам’ять. Іноді в занедбаних коробках чи забутих полицях цілком випадково перебувають артефакти, які здатні повернути з небуття цілу епоху. Саме така знахідка потрапила до рук мешканки Рені Марії Бойко. Декілька пожовклих від часу паперів — свідоцтва про закінчення школи, поліцейські довідки та судові постанови, датовані 1920–1930 роками, — належали колись одній ренійській сім’ї. Докладніше – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
На перший погляд це суто приватні документи: шкільні позначки, довідки про прописку, майнові питання. Але якщо вдивитись у них крізь призму історії, перед нами відкривається живий зріз життя бессарабського міста під час румунського правління. Через долі конкретних людей – болгарського садівника Дончу Узунова та його дітей – можна відчути атмосферу, закони, турботи та повсякденний ритм Рені сторічної давності.
«Я випадково знайшла ці старі папери в себе вдома. Швидше за все, вони належали колишнім власникам або потрапили до них випадково, і таким чином дивом збереглися до наших днів. Коли я стала їх розбирати, то зрозуміла, що ці документи, що пожовкли від часу, більше, ніж частина чийогось сімейного архіву, а справжні історичні артефакти, за якими можна судити про дух того часу», – розповідає Марія.
Один із знайдених документів — свідоцтво про закінчення початкової школи (Certificat de Absolvire), видане у вересні 1922 року дівчинці Софії Узуновій, а невдовзі, і теж 1922-му, аналогічний документ отримує її брат Микола.
Документи оформлені на бланках Міністерства народної освіти Румунії (Генерального директорату освіти Бессарабії) для початкової школи №2 міста Рені.
«З них ми дізнаємося про деталі побуту сім’ї: батько, Дончу Узунов, був професійним садівником (grădinar) і проживав у Рені по вулиці Домнеаска, 86. Діти виховувалися у православній вірі, за національністю значилися болгарами, що відображає традиційний етнічний склад краю», – продовжує Марія.
Навчальний процес на той час вимагав старанності. У табелях успішності за 1920–1922 роки збудовані акуратні ряди оцінок за 10-бальною системою: румунська мова (лист, читання, розмовна мова), арифметика, географія, історія, закон Божий, каліграфія, малювання, співи та ручна праця. Судячи з оцінок (переважно 8 та 9 балів), діти вчилися старанно. Примітно й те, як виглядав тодішній шкільний документообіг: на звороті атестату красується акуратна рукописна резолюція директора школи Ф. Волинія та фіолетовий друк медично-санітарної служби, що підтверджує зарахування учня до наступного класу.
Життя сім’ї Узунових, судячи з архівних паперів, не обмежувалося шкільними турботами. Інші документи занурюють нас у складну юридичну та політичну реальність тих часів.
У 1920-х роках у Королівстві Румунія діяв суворий режим контролю за іноземними громадянами. Оскільки Бессарабія в 1918 році опинилася у складі Румунії, багато місцевих жителів, які мали коріння або підданство сусідніх держав (зокрема Болгарії), юридично потрапляли під дію Закону про контроль над іноземцями.
Так, згідно знайденим документам, у травні 1928 року начальник поліції міста Рені М. Талемір видає Дончу М. Узунову офіційний сертифікат. Документ засвідчує, що на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ (Дирекції поліції та загальної безпеки) №22304/927, цей ренійський болгарин нарешті звільнений від обтяжливих зобов’язань та обмежень, передбачених законом про нагляд за іноземцями. На документі наклеєно гербову марку Румунії номіналом 10 леїв, скріплену фіолетовим поліцейським штампом. Пізніше, у грудні 1924 року (або 1934 року), місцевий нотаріус Т. С. Поплавський запевняв копії цих актів, надаючи їм ваги для офіційних інстанцій.
Юридична історія сім’ї набула свого завершення на початку 1930-х років. Про це свідчить офіційна ухвала Трибуналу повіту Ізмаїл (Оrdoнанța No. 6110) від 24 травня 1933 року.
Після Першої світової війни та зміни кордонів майнові права громадян, які підпадали під статус іноземців, часто ставали предметом тривалих міждержавних розглядів та процедур ліквідації. Однак у листопаді 1929 року між Румунією та Болгарією було укладено Гаазьку угоду, яка регулювала права власності громадян двох країн.
Спираючись на ці міждержавні домовленості та укладання Ради адвокатів, Ізмаїльський трибунал ухвалив: закрити справу № 645/928 щодо майна болгарського підданого Дончу Узунова з Рені та визнати його майно повністю вільним від будь-яких обмежень закону від 12 червня 1923 року. Під документами стоять підписи голови суду І. Тенасеску та секретаря Г. Іоана. Для простої сім’ї садівника це означало головне: їхній будинок, земля та господарство на вулиці Домнеаска офіційно захищені законом, і більше не треба побоюватися за конфіскацію чи статус «чужинця».
Розглядаючи ці пожовклі листи, розумієш, чому архівні знахідки Марії Бойко мають особливу цінність. Вони позбавлені сухого пафосу підручників з історії. Через шкільний атестат Софії та Миколи, через поліцейську довідку Дончу Узунова та печатку Ізмаїльського трибуналу ми бачимо справжнє, відчутне життя Рені міжвоєнної епохи.
Це був світ, де люди виховували дітей, навчали їх грамоті румунською мовою, обробляли сади, доводили своє право на майно в судах і раділи простим перемогам. І хоча епохи змінюються, залишаючи після себе лише архівні папки, людське прагнення жити, працювати і зберігати свій будинок залишається незмінним.
«Можливо, після виходу статті відгукнуться люди, які дізнаються у цих документах своїх рідних чи сусідів, і якщо вдасться відшукати нащадків родини Узунових, я готова віддати їм цю родинну пам’ять», — сказала на завершення Марія Бойко.
Інтернет-видання Бессарабії
