В Україні і світі святкують щорічно третьої неділі червня особливий день, коли можна показати свою шану та любов батькові. Це Міжнародний день батька та День батька в Україні. Цього року це свято припадає на 18 червня.
У суспільстві склався стереотип, що саме мама зможе дати дитині все необхідне, що саме з мамою дитині буде комфортніше та краще. На прикладі батьків із Болградського району ми хочемо зламати цей стереотип.
Ці батьки прийняли виклик долі і, як показує досвід, у них добре виходить самостійно виховувати дітей.
У селі Каракурт усі знають родину Іванових. Костянтин після розлучення один виховує трьох своїх дітей, він погодився поділитися своєю історією та відповісти на кілька запитань.
З якими труднощами ви зустрілися?
Насамперед із побутовими проблемами. Мені потрібно було вчитися готувати, прибирати, прати, справлятися з домашніми клопотами. Дякуємо інтернету та сусідкам, вони завжди допомагали. Також стикалися із фінансовими труднощами. Раніше отримував дитячу допомогу. Нині діти вже виросли. Дякувати Богу, діти допомагають.
Як суспільство реагувало на те, що ви виховуєте дітей один?
По-перше, мені вже за 50. Діти виросли. Старшому синові Федору вже 18 років, Владиславу – 17 років, а доньці Тані – 13 років. Кажуть, щоб знайшов собі дружину, але я і без жінок справлявся. Та й хто вийде за чоловіка, якому за 50 та ще з трьома дітьми. По-друге, я й не дуже прагну. Усі сили та час віддаю дітям.
Що вас мотивувало та не давало опускати руки?
Любов до дітей. Я сам залишився без батька у 15 років. Що таке виховуватись у неповній сім’ї – я відчув на собі. Тому треба дуже любити своїх дітей і жити заради них, щоб у них не було ні в чому нестачі, і сподіватися, що незабаром усе повернеться тобі з лишком. Та й не боятися щось пробувати нове. Якщо не виходить – робити ще раз.
Напевно, кожен, хто чує історію родини Пепеляшкових із с. Нові Трояни Городненської громади не зможе залишитися байдужим до долі, яка випала батькові сімейства Степану.
Після смерті дружини він залишився на руках з немовлям, 7-річною Ольгою, 5-річною Марією та 2-річним Артемом. З того часу Степан став єдиним батьком. Йому довелося навчитися прати, гладити сукні та заплітати коси. Доводилося нелегко, але завдяки підтримці рідних пройдено багато труднощів.
«Із самого початку було дуже важко. Мав намір залишити прикордонну службу, але це було єдине джерело нашого прибутку. Знайомі навіть радили, щоб я здав дітей до дитячого будинку, а коли вони підростуть, забрав би назад. Однак я твердо вирішив, що ми разом подолаємо всі труднощі.
Значну допомогу надавали та надають батьки дружини – тесть Костянтин та теща Марія, і, звичайно, мої батьки – мати Ольга та батько Семен. Без них у мене нічого не вийшло б. Хочу наголосити, що мої батьки заради цього переїхали з Республіки Молдова до України. Вони продали все своє майно у Молдові та купили будинок у селі Нові Трояни. Згодом для комфорту дітей ми зробили ремонт, купили техніку. Звісно, як жити в селі без власного господарства? Купили свійських тварин та птахів», – розповів Степан.
Цікаво спостерігати з якою любов’ю та трепетом батьки розповідають про своїх дітей та їхні досягнення. Адже розглянути у своїх дітях талант та розвинути його – зможе не кожен батько.
«Почну зі старшої доньки Ольги. Вона закінчила школу із золотою медаллю, я нею дуже пишаюся. Вона пише вірші. Марія добре вчиться. Вона скромна. Я її вчу бути бойовою, але що вдієш – характер. Вона хоче стати провізором. Олена добре вчиться. Любить малювати. Ким хоче стати, ще не визначилась. Артем також добре навчається. Мріє стати програмістом».
За словами Степана, немає нічого неможливого, головне вірити в себе та у своїх дітей. Підтримувати їх завжди і в усьому. Разом все вийде.
Незважаючи на те, що татам-одинакам доводиться складніше, ніж жінкам, тому що їх майже ніхто не вчить батьківської ролі, вони справляються з усіма труднощами. Їхні життєві ситуації є доказом того, що не тільки мама може дати дітям любов, ласку, розуміння. Головне – кохати.
Інтернет-видання Бессарабії
