На мисі, що розділяє мальовничі озера Ялпуг та Кугурлуй, розкинулось село з багатою історією та унікальною культурою – Нова Некрасівка Ізмаїльського району. Навкруги зелені насадження та поля, де можна насолодитися тишею та спокоєм. Історією села з журналістами інтернет-видання «Махала» поділилися староста села Ольга Колодєєва та директорка Дому культури Тамара Гончар.
Заснували село ще у XVIII столітті донські козаки-некрасівці, послідовники отамана Гната Некрасова. Саме він після невдалого повстання проти царської влади, уклав договір з Кримським ханством і відвів на його території, на Кубань, від 2 до 8 тисяч козаків із родинами. Згодом, після захоплення Кубані росіянами, некрасівці пішли в Бессарабію на Дунай, де отримали дозвіл на поселення від турецького султана.
Спочатку в цих краях була одна Некрасівка – на місці, де зараз розташована сучасна Стара Некрасівка. Але в 1860-х роках місцеві селяни стали розселятися по берегах озер. Так виникло поселення Нова Некрасівка.
Пізніше, некрасівцям довелося уживатися із тутешніми старовірами (липованами), які ще наприкінці XVII – 40-х pp. XVIII століття заселили ці території, адже бігли від жорстоких переслідувань царського уряду та офіційної церкви за свої вірування та погляди.
“Умови життя й праці Південної Бессарабії були краще, ніж на суворих північних землях. Теплий клімат, родючі ґрунти, численні притоки Дунаю, малі річки, озера, водно-болотні угіддя, різні види риб, птахів, тварин, унікальний рослинний світ – все це робило регіон привабливим для старообрядців, які переслідувалися царським урядом за свої релігійні переконання”, – пояснює директорка Будинку культури Тамара Гончар.
Нині саме липовани складають основну частку населення Нової Некрасівки. Їм вдалося зберегти свою муровану Свято-Введенську церкву, зведену у 1860 році.
“У період соціалізму багато церков рушилися, але наші місцеві жителі не дали зруйнувати цю давню пам’ятку архітектури. Здається, Свято-Введенська церква старіша за саме село”, – розповідає староста села Нова Некрасівка Ольга Колодєєва.
Суворість релігійних законів, замкнутість у місцях компактного проживання, великі богобоязливі сім’ї – все це допомогло старообрядцям (липованам) зберігати протягом століть свою культуру, звичаї, обряди та навіть свій унікальний говір.
Детальніше дивіться у відеорепортажі.
Відео та фото Софії Чебан, текст Лілії Биковської