Начальник Ізмаїльської районної державної (військової) адміністрації Родіон Абашев передав родичам загиблих захисників України ордени «За мужність ІІІ степеня». Про це повідомляє “Махала” з посиланням на Ізмаїльську РВА.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» нагороджений (посмертно) старший солдат, 21-річний мешканець села Ларжанка Ніколаєв Данила Вікторович. Навідник аеромобільного відділення, старший солдат Ніколаєв Данило героїчно загинув 29 травня минулого року, виконуючи бойові завдання на Донеччині.
Почесна нагорода вручена матері загиблого Олесі Анатоліївні Ніколаєвій.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно) нагороджений солдат Міхов Григорій Михайлович, мешканець Ізмаїла, уродженець села Голиця Василівської громади Болградського району, який шостого травня 2023 року героїчно загинув на Донеччині, боронячи Україну. Йому було 40 років.
Григорій народився в селі Голиця 17 травня 1982 року. Після закінчення школи в Ізмаїлі опанував спеціальність тесляра. Майже все довоєнне життя чоловіка було пов’язане з будівельною сферою.
Близькі захисника України згадують, що Григорій був людиною, сповненою позитиву та доброти, щирості та відваги, душею кампанії. У будь-яку годину дня і ночі він готовий був прийти на допомогу кожному, хто її потребував.
Солдат відстоював суверенітет та незалежність України на одному з найгарячіших напрямків фронту — Донецькому. Там, на жаль, 6 травня зупинилося велике, сповнене любові серце Героя.
Почесний орден передано дружині Міховій Наталії Борисівні та матері воїна Міховій Марії Дмитрівні.
Указом президента України від 24 серпня 2023 року № 514 орденом «За мужність ІІІ ступеня» нагороджено посмертно солдата Сиваченка Віталія Володимировича.
Сьомого квітня 2023 року на Донеччині обірвалося життя десантника, мешканця села Саф’яни Віталія Сиваченка. Боєць разом із своїми побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл поблизу міста Мар’їнка, отримавши несумісні з життям поранення.
Віталій Володимирович народився 21 жовтня 1973 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області. На Миколаївщині отримав атестат про закінчення середньої освіти.
Віталій присвятив себе сфері будівництва. Майже до 2013 року проживав та працював у Новій Каховці на Херсонщині. Того року чоловік приїхав навідати кума в Ізмаїлі, де зустрів пані Наталію, уродженку міста.
Жінка згадує, що офіційна реєстрація шлюбу відбулася в 2014 році. Віталій після одруження взяв прізвище дружини, оскільки його пращури багато років жили під чужим молдавським прізвищем – Пуршел.
Як каже пані Наталія, в її чоловіка є єврейське коріння. Ще під час Другої світової війни його дід разом із рідними тікав від фашистів та опинився в Молдові. Там, аби приховати свою етнічну приналежність, вся родина взяла молдовське прізвище. Вже батько Віталія Володимир порадив синові під час реєстрації шлюбу перейти на прізвище своєї дружини, бо вважав чужорідне для їхнього роду «назвище» причиною негараздів.
Одразу ж після весілля молодята переїхали жити до Саф’ян. Тут у подружжя з’явилися на світ донечка Віра та синочок Володимир, які наразі навчаються в Українському ліцеї з поглибленим вивченням іноземних мов імені Т.Г. Шевченка, що знаходиться в Ізмаїлі. Дітям дев’ять та сім років.
Із початком повномасштабної війни в Україні чоловік добровольцем пішов до військкомату, але до лав Збройних Сил взяли не одразу. Віталій загубив паспорт. Із ксерокопією документів на військову службу брати його відмовилися. А в перші місяці війни було важко відновити втрачений документ. Вже отримавши нові документи, чоловік не полишав спроби потрапити на передову.
Минулоріч, 8 березня, Віталій шокував рідних тим, що після навчання відправляється на «нульові» позиції в Донецьку область. Наталя згадує, що навіть в умовах постійних ворожих обстрілів військовий тримав постійний зв’язок зі своєю родиною. Перед кожним бойовим завданням він просив близьких та друзів щиро молитися, бо був глибоко віруючою людиною.
Шостого квітня 2023 року, перед черговим від’їздом на бойове завдання, Віталій вийшов на відеозв’язок із дружиною. Наталя добре запам’ятала останню «мовчазну» розмову з воїном, бо ж це було спілкування без слів, обмін поглядами. 7 квітня Віталій загинув. Нагороду отримала дружина Героя Сиваченко Наталія Іванівна.
Фото редакції та Ізмаїльської РВА.
Інтернет-видання Бессарабії
