Інтернет-видання «Махала» продовжує знайомити жителів Бессарабії з захоплюючою історією села Кам’янське (Ташлик) Арцизької громади. Цього разу видання досліджувало діяльність великої підприємницької родини Трифановичів, яка припала на період румунської окупації.
Не всі в Кам’янському знають про те, що в будинку, розташованому позаду будівлі колишнього Гастроному, в самому центрі села проживала колись родина підприємців Трифановичів, які винаймали цей будинок у іншого підприємця – винороба Петра Миколайовича Гербалі.
На початку 30-х років минулого століття в селі Ташлик з’явилася македонська родина Трифановичів, яка складалася з дядька Спаса та його чотирьох дітей: Арсо, Трайко, Мишка та Славки.
Спас Трифанович, сивий, худощавий, товариський чоловік, володів умінням виробляти цукерки різних видів, македонський квас, лимонад, вино, смажене насіння, солодкі іграшки та інше. Всі свої уміння передав своїм синам, які працювали разом з батьком на виробництві і на плечах яких лежала реалізація продукції. Наймана робоча сила обмежувалася конюхами, двірниками та домашньою прислугою, які до процесу виробництва не допускалися. В базарні та святкові дні використовували працю тимчасових найманих робітників.
Неподалік від будинку, в якому жили македонці, у промисловому дворі Павла Бройко, вони винаймали декілька приміщень, де здійснювали виробництво своєї продукції та тримали повозки і коней.
У будівлі поруч, двері якої виходили на центральну магістраль, яка знаходилася поруч із базарною площею, македонці мали дві лавки, в яких реалізовували свою продукцію. Реалізація продукції не обмежувалася лише власними лавками. Сини Спаса вивозили продукцію на місцевий ринок та в інші села.
Високоякісну продукцію македонці виробляли за секретними рецептами, перевіреними довгими роками, в суворих санітарних умовах. У великій просторій кімнаті розташовувалися шафи з великою кількістю шухляд з написами, які складалися з літер та цифр, зміст яких розуміли лише македонці. Окрім шухляд, в кімнаті можна було побачити велику кількість скринь, скляних, фарфорових, дерев’яних та металевих банок, в яких македонці тримали всі необхідні інгредієнти: сушені пелюстки троянд, м’яти, хмелю, квіти липи та акації, лимонну та інші кислоти, різноманітні барвники, крохмаль та дуже багато меду та цукру.
Вздовж південної сторони кімнати були розташовані два однакових верстата-стола, які були покриті мармуровими плитами. У просторі між верстатами, на висоті піднятих рук дорослої людини, у стіну міцно вбитий потужний стрижень із металевого кругляка, завдовжки з півметра.
Очевидець подій Топалов Георгій Пантелійович, 1936 року народження, розповідає наступне про процес виробництва цукерок:
«Після закінчення термічної обробки цукру та введення необхідних складових, готову цукеркову масу виливали на верстат і вручну розтягували до потрібної товщини. Після затвердіння крижаний пласт спеціальним інструментом розрізали на поздовжні смужки. Смужки або округляли, або скручували, або залишали такими як є. Далі з них нарізали цукерки – льодяники, які завжди були однакові за розмірами та привабливими на вигляд. Для виготовлення білих цукерок у вигляді цигарок або олівців із поздовжнім розфарбуванням, готову цукрову гарячу масу вагою не менше 5-6 кг обробляли на штирі вбитому у стінку. Майстер закидав на штир гарячу цукеркову масу і руками розтягував її вниз. Потім складав в купу і знов розтягував. І так, у поті чола, без зупинки до моменту, поки маса ставала білою і набряклою. Цукерки виходили міцними, пористими, смачними та красивими».
Окрім цукерок македонці виробляли квас, до рецептури якого входили сушені яблука. Цей квас користувався особливою популярністю так як мав неповторний смак. Також вони були єдиними, хто торгував тоді смаженим насінням соняшника, яке завозили з Європи, бо в ті роки в Бессарабії сіяли виключно ріпак, з якого виробляли олію.
Окрім всього, македонська сім’я Спаса Трифановича таємно займалася виробництвом порошкового вина, хімічні інгредієнти для якого також завозили з Європи. Рецепт приготування порошкового вина був доволі невибагливим. Вночі македонці під’їжджали до колодязя з питною водою, який знаходився на окраїні села, в його північній частині (кінець сучасної вулиці Мойсеєвих). Пусті бочки на возі привозили з собою і наповнювали водою, залишаючи чверть бочки пустою. Після чого насипали туди білий хімічний порошок. Бочки герметично закривали, а коней пускали в галоп, щоб вміст бочок добре розмішався. Коней ганяли цілу ніч, а на ранок вино, яке неможливо було відрізнити від справжнього ані за смаком, ані за міцністю, їхали продавати до Арцизу.
Арсо. Старший син Арсо одружився першим зі своїх братів. Його дружиною стала жителька Ташлика, македонка Люба. Вони мали доньку Анчу. В роки Другої світової війни Арсо трохи віддалився від ведення бізнесу, бо потрапив під вплив кузиста Сефера. Місією Сефера в Ташлику було утворення партійного осередку кузистів. Сефер у Ташлику легалізувався як швець, і влаштувався працювати у «Чізмарії» – шевській майстерні Топалова Пантелія Панасовича. У 1944 році, перед приходом більшовиків, Сефер зник з Ташлика.
При румунах деяким ташликчанам, налаштованим прорадянськи, Арсо, як секретний агент Сигуранци, сильно нашкодив. Незабаром після приходу рад, за порогом шинка неподалік від базарної площі, біля будинку ташликчанина, якого всі називали Григоркою, ранні перехожі знайшли мертву людину, ним виявився Арсо Трифанович. За життя Арсо сильно накульгував, і по селу пішла чутка, нібито п’яний Арсо спіткнувся, невдало впав і помер.
Трайко. Середній син Трайко одружився з гарною дівчиною – болгаркою Євгенією Топаловою, яка приїхала з міста Болграда до Ташлика в гості до свого рідного дядька Пантелія Топалова. Весілля було грандіозним, феєричним, багатим і щедрим. Кавалькада вершників-ворнішеїв на прикрашених конях, колона бричок і зелених возів із ошатними пасажирами, що співали пісні, розтяглися на половину дороги від будинку, де знаходилася наречена, до будинку нареченого. Пишне вінчання з наступним запрошенням священика на весільний «маса маре» (великий стіл).
Трайко та Женя одружилися за взаємною великою, щирою та палкою любов’ю. Їх сім’ї довелося пройти важкі випробування, пов’язані з відходом з життя батька Спаса, брата Арсо, а пізніше втратою першої доньки. Саме тоді на плечі Трайко лягла вся відповідальність за ведення сімейного бізнесу.
23 серпня 1944 року разом із радянською владою прийшов і соціалізм із поступовим, але повним придушенням приватного підприємництва. До 1947 року Трайко з молодшим братом Михайлом «моталися» Бессарабією у пошуках сировини для продовження своєї справи. Якось вони двома літаками По – 2Т (транспортний кукурузник), зареєстрованих у місті Кишиніві, привезли закуплений товар у Ташлик. Літаки приземлилися на східній толоці. Ташликчани збігалися на толоку з усього села, щоб побачити літаки. Льотчики, щоб заробити грошей, за порадою Трайко, почали возити пасажирів по колу над Ташликом.
Топалов Георгій Пантелійович з цього приводу згадує наступне: «В один із чергових польотів Трайко шпурнув мене в пасажирську кабіну до двох циган (місцевий коваль з дружиною). Так я здійснив свій перший політ літаком і побачив Ташлик з висоти пташиного польоту, і це завдяки Трайко. Дякую, Трайко!». Саме цей політ на літаку надихнув Георгія Пантелійовича стати професійним льотчиком.
З часом почався тиск з боку фінансових органів з Арцизу, життєві ресурси македонців вичерпалися. Трайко схуд, захворів і помер, залишивши кохану дружину з маленькою другою донькою в чужому найнятому будинку. Їхнє майно перейшло до держави. Женя з донькою поїхали до Болграда, до своїх рідних та близьких. Донька Трайко та Жені, ймовірно, і досі живе у Болграді.
Михайло. Молодший син Мишко залишився один із Трифановичів у Ташлику. Він одружився і в його сім’ї з’явилася дівчинка на ім’я Клава. Вони жили у будинку, не дуже далеко від центру села. Симпатична, чорноока дівчинка – македонка виросла, здобула вищу освіту та тривалий час (з 1989 по 2004 рр.), аж до самої пенсії була директором Кам’янської середньої школи. Всі звали її шанобливо Клавдією Михайлівною.
Для написання статті були використані спогади Клавдії Михайлівни Іваненко (Трифанович). Світла пам’ять видатному вчителю математики та колишньому директору Кам’янської школи!
Велику вдячність в допомозі та наданні матеріалів для написання статті висловлюємо уродженцю Ташлика, 1936 року народження, який жив по сусідству з Трифановичами і товаришував з ними – Топалову Георгію Пантелійовичу.