Щоранку о 09:00 в Україні оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. Кожен ранок ми згадуємо всіх загиблих внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Сьогодні згадуємо уродженця міста Болград Виноградова Олександра Геннадійовича, який загинув від рук російських окупантів у березні 2026 року.
Як повідомляло наше видання раніше, народився Олександр 6 грудня 1986 року у місті Болград, де провів своє дитинство та юність. Тут закінчував місцеву школу, де запам’ятався добрим, надійним, відповідальним та доброзичливим хлопцем.
У 2012 році Олександр одружився на коханій дівчині Світлані. Разом подружжя мешкало та працювало у Одесі, згодом переїхавши будувати спільне життя до рідного Болграду.
З дитинства зростав у родині військового, що певним чином вирішило подальшу долю чоловіка. В 2019 році Олександр розпочав свій військовий шлях, доєднавшись до 88-го окремого батальйона морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, на посаду водія спеціального броньованого автомобілю “Варта” десантно-штурмової роти.
Потрапити у військо Олександр хотів давно, проте військкомат відмовляв чоловіку через брак бойового досвіду. У батальйоні на той момент також проходив службу і брат Олександра — Сергій. На початку повномасштабного вторгнення він перебував на острові Зміїний, де потрапив у полон та після тривалого ув’язнення був звільнений. Сергій пройшовши курс реабілітації та необхідні медичні й службові комісії, повернувся до війська і нині виконує обов’язки інструктора з повітряно-десантної підготовки.
У 2021 році Олександр опанував керування ББМ «Козак-2» і здобув берет морського піхотинця. Перед повномасштабним вторгненням воював на Донеччині, а вже під час захисник боронив Одеську область, звільняв Херсонщину, виконував бойові завдання на Авдіївському напрямку в районах населених пунктів Водяне, Нетайлово, Веселе, Красногорівка, Новобахмутівка, Новокалинове, Керамик.
До того ж разом із побратимами воїн звільняв села Сторожове, Старомайорське та Урожайне Донецької області. Служив лейтенантом, командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти. Також виконував завдання на Херсонському напрямку. Паралельно зі службою навчався у військовій академії, де здобув офіцерське звання.
За сумлінну службу захисник отримав низку відзнак, зокрема подяку командувача морської піхоти за участь у «Sea Breeze-2021» та нагрудний знак «За штурм» (2023). Користувався повагою серед побратимів і командування як надійний і відповідальний боєць.
15 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку воїн загинув. Вдома у військовослужбовця залишилася мати, дружина, син та брат.
19 березня воїна провели в останню путь рідним містом та з усіма військовими почестями поховали на місцевому кладовищі.
Інтернет-видання Бессарабії
