Ім’я Євгенії Степанівни Гончар добре знайоме жителям Катлабуга. Майже весь її трудовий шлях пройшов у селищній раді, де вона наполегливо тримала на собі щоденну важливу роботу. Її професійна історія почалася ще на початку 90-х, у часи великих змін і невизначеності, й тривала понад три десятиліття. Сьогодні, згадуючи прожите, пані Євгенія ділиться досвідом, який формувався у складні роки і став частиною історії всього селища. Напередодні Дня місцевого самоврядування колишня посадовиця розповіла журналістці інтернет-видання «Махала» про свій трудовий шлях.
Євгенія Степанівна за освітою — майстер виробничого навчання та механік. Фах вона здобула у Харківському індустріально-педагогічному технікумі, який у ті роки славився своєю практичною підготовкою. Її трудовий шлях розпочався в селі Катлабуг у 1991 році. Саме тоді пані Євгенії запропонували посаду коменданта будинків, у яких налічувалося 187 квартир. Проте розвал Радянського Союзу вніс свої корективи: після 1991 року житло почали масово приватизувати, і потреба в коменданті зникла. Жінці довелося опановувати нову сферу — її перевели на посаду бухгалтера.
У буремні 90-ті хвиля скорочень накривала чи не кожну бюджетну установу, тож невдовзі під скорочення підпала і бухгалтерія. Тоді в паспортному столі звільнялося місце, і пані Євгенія сподівалася, що зможе перейти туди. Але доля розпорядилася інакше. У селищній раді звільнилася посада секретаря, яку запропонували Євгенії Степанівні.
«Я дуже боялася йти на цю посаду, бо думала, що не впораюся. Але мої терпіння, посидючість і відданість справі дали мені можливість швидко опанувати нову роботу. У секретаря було багато обов’язків, у тому числі реєстрація шлюбів. Тож окрім буденних робочих днів, я працювала і на вихідних, бо щотижня доводилося реєструвати по два-три шлюби», — згадує пані Євгенія.
Згодом посада секретаря стала виборною, і однією з умов її обіймання була наявність депутатського мандата. Євгенія Степанівна пропрацювала секретарем майже 25 років, адже місцеві жителі високою довірою підтверджували на кожних нових виборах, що вона повністю виправдовує їхні очікування. Проте на виборах 2020 року з’явилося багато нових претендентів, і жінка не набрала необхідної кількості голосів, аби продовжити роботу на цій посаді.
«Я рада, що так склалися обставини і посаду секретаря обійняв Петро Добрєв, адже за законодавством про децентралізацію наше селище ставало центром територіальної громади. Об’єм роботи зростав, і потрібна була нова енергійна сила», — розповіла колишня посадовиця.
Після 2020 року пані Євгенія залишилася працювати в органах місцевого самоврядування на посаді секретаря виконкому. Однак у листопаді 2025 року, за станом здоров’я, змушена була піти на заслужений відпочинок.
Свої трудові роки на посаді секретаря вона згадує як непрості, особливо у важкі 90-ті, коли бюджет був обмежений до мінімуму і інколи доводилося купувати навіть канцтовари за власні кошти. Найскладнішим, каже, було працювати на старенькій друкарській машинці, яка прослужила у селищній раді кілька десятків років. Лише через пів року для неї придбали електричну машинку «Ятрань», що стало справжнім полегшенням в роботі. А сучасні технології дісталися селищної ради аж у 2006 році, коли новообраний голова закупив перший комп’ютер.
Серед інших труднощів — колосальний обсяг обов’язків. Багато часу забирали нотаріальні дії, підготовка сесій та засідань виконавчого комітету. Іноді на виконкомі доводилося приймати до 60 важливих рішень — від оформлення права власності на будинки до дозволів на будівельні роботи.
«Я бралася за всю роботу і через це часто засиджувалася до пізньої ночі. Але згодом зрозуміла, що треба зосередитися виключно на функціях секретаря», — ділиться пані Євгенія.
Ще працюючи комендантом, вона навчилася спілкуватися з людьми та вирішувати конфлікти, що спалахували між мешканцями квартир з побутових причин. А на посаді бухгалтера здобула цінний досвід роботи з документацією. Цей багаж став у нагоді, адже секретарю доводилося і багато спілкуватися, і працювати з документами.
«Коли я працювала бухгалтером, мені вдалося отримати другу кваліфікаційну категорію — для мене це було дивом, адже я ніколи не любила математику. Але я вела нарахування для дитячого садочка, складала меню-вимоги, нараховувала зарплату одному з садків…», — згадує колишня посадовиця.
У 90-х роках, через критичний дефіцит державного бюджету, на баланс селищної ради переводили садочки, школи, бібліотеку, лікарню — це створювало додаткове навантаження на місцевий бюджет. У самій раді багато працівників працювали на 0,5 чи 0,75 ставки, а кошти на відрядження не виділяли взагалі.
«У нас був один службовий автомобіль, і ми намагалися їздити в райцентр якомога рідше, а якщо їхали, то одразу вирішували всі питання в казначействі, РАГСі та податковій одночасно», — згадує пані Євгенія.
Попри труднощі, у селищі вдалося зберегти всі об’єкти соціальної інфраструктури — хоч це й було непростим завданням. На її думку, це спільна заслуга депутатів і членів виконкому. Іноді селищна рада ставала боржником, іноді доводилося відстоювати інтереси селища в судах, але важливі установи вдалося втримати. Ба більше — попри проблеми, у селищі відкрили пансіонат для людей похилого віку та притулок для дітей.
«Притулок “Гніздечко” спочатку створили на базі лікарні, а згодом у нас звільнилася будівля одного з дитячих садків через зменшення кількості дітей. А пансіонат сьогодні навіть розширюється на базі одного з відділень лікарні, де вже зроблено ремонт приміщення та оновлюється матеріально-технічна база», — розповіла вона.
Євгенія Степанівна вважає, що найцінніший досвід, отриманий за роки роботи в місцевому самоврядуванні, — це вміння спілкуватися з людьми, співпереживати й залишатися людяною в будь-яких обставинах. Саме цим принципам вона вчила своїх наступників, коли виходила на пенсію.
У майбутньому вона мріє бачити свою громаду заможною й розвиненою, з якісними дорогами, відновленими та реалізованими проєктами, які нині призупинені через війну. Серед них — оновлення парку, створення молодіжної зони відпочинку біля озера Катлабуг та ще низка важливих ініціатив.
«Перед виходом на пенсію я просила насамперед зберегти громаду, шлях до створення якої був доволі тернистим, і запобігти усіма силами відтоку людей», — підсумувала пані Євгенія.
Інтернет-видання Бессарабії
