Єврейський цвинтар на вулиці Будагяна (колишньої Степової) міг би бути однією з відомих пам’яток Рені, адже його історія сягає корінням у XIX століття, а кожний надгробок тут, без перебільшення, німий свідок минулих епох. Але сьогодні воно перебуває в такому стані, що показувати його туристам було б соромно. Зарості бур’яну, сміття, напівзруйноване приміщення, куди заносили покійників перед похованням… Все це перетворює унікальну пам’ятку на занедбаний куточок, який нагадує не тільки про історію міста, а й про втрачені у минулі роки та десятиліття (хочеться вірити, що не назавжди) можливості щодо його відновлення. Докладніше – у матеріалі інтернет-видання «Махала».
Ще в січні 2022 року до мене, як до журналіста, звернулася мешканка Рені Людмила Іванівна (своє прізвище вона просила не називати), запросивши пройти з нею на кладовище й на власні очі побачити, в якому воно стані.
Вона розповідала, що, не бувши єврейкою за національністю і не маючи тут похованих родичів, все ж таки не змогла залишатися байдужою до того, як руйнується це місце. Людмила Іванівна згадувала, що в дитинстві, оскільки жила неподалік, разом із подружками часто бігала сюди, і тому вирішила хоч трохи привести територію до ладу: вичистила тротуар біля входу, висадила квіти та дерева. Але сил у пенсіонерки вистачило лише на невелику ділянку біля воріт та приміщення для відспівування померлих, яке багато хто, мабуть, для зручності називають «часовней», що неправильно. Як і неправильно називати його синагогою – хіба що з великою натяжкою. Жінка казала тоді: якщо нічого не робити, бур’яни остаточно приховують під собою надгробки, а «часовня» буде розібрана по цеглині.
Коли разом із Людмилою Іванівною ми прийшли на цвинтар, перше, що впадати в очі, — прикріплена до воріт табличка з таким текстом: «Цей єврейський цвинтар був досліджений Європейською ініціативою зі збереження єврейських цвинтарів (ESIF) у 2019 році в рамках пілотного проєкту «Захист єврейських цвинтарів Європи (EAC/S10/2018)» за підтримки Європейського Союзу». Але за гарними словами ховалася інша реальність: напівзруйнована «часовня» без вікон і дверей, сміття, яким недобросовісні городяни перетворювали територію на звалище.
Про значущість цього об’єкту тоді розповідала і представник єврейської громади Рені Лілія Олейнік, у якої тут теж поховані родичі. Вона нагадувала, що тут спочивають лікарі, вчителі, ремісники та торговці єврейської національності, а також єврейські солдати, які загинули у російсько-турецькій війні 1877–1878 років. Їхні останки поховані в братській могилі під постаментом з орлом — таким самим, як біля Свято-Вознесенського собору в центрі міста. Щоправда, від орла давно залишилася лише частина, що, за словами моєї співрозмовниці, значущість цього постаменту не применшує.
Лілія Олейнік розповіла також, що у 2017 році силами громади та небайдужих мешканців вдалося провести генеральне прибирання: вивезли шість тракторів сміття, прибрали зарості, після чого старі надгробки знову стали добре видно. Але підтримувати порядок було все важче – громада згодом ставала все нечисленнішою, а щовесни природа знову брала своє – все заростало травою. І, звісно, несумлінні жителі знову сюди кидали сміття.
Коментував ситуацію на прохання журналіста начальник житлово-комунальної служби міста Рені Андрій Медведик. Він зазначав, що цвинтар формально значиться на балансі ЖКС, проте здавна вважалося, що ним займається сама єврейська діаспора та її представники, які живуть за кордоном. Втім, комунальники на прохання громади періодично допомагали: вивозили сміття, прибирали прилеглу територію. Але, як зізнавався тоді Андрій Медведик, сил та ресурсів у служби обмежено, оскільки треба стежити за порядком і на інших цвинтарях міста.
На жаль, єврейський цвинтар неодноразово ставав об’єктом вандалізму. У 2017 та 2018 роках тут перевертали надгробки, і інформація про ці кричущі факти завдяки соцмережам дійшла і до представництва Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні. Більше того, випадки вандалізму на єврейському цвинтарі в Рені набули такого резонансу, що спеціальна моніторингова місія (СММ) ОБСЄ направила до міста двох своїх спостерігачів у супроводі перекладача. Як прокоментував тоді в ексклюзивному інтерв’ю автору цих рядків спеціаліст зі зв’язків зі ЗМІ Одеського представництва СММ ОБСЄ в Україні Андре Лорш, метою візиту стала перевірка заяв про випадки вандалізму на єврейському цвинтарі, проте місія, за його словами, не робить жодних оцінок чи висновків. При цьому міжнародні організації фіксували у своїх звітах: унікальна пам’ятка історії перебуває у занедбаному стані, а коштів на її відновлення немає.
З того часу минуло понад три роки. Ми вирішили дізнатися, в якому стані цей пам’ятник історії знаходиться сьогодні, і знову звернулися за коментарем до Лілії Олейнік.
«Ситуація майже не змінилася. Знову все заросло травою. Іноді вдається домовитися з комунальними службами, вони роблять невелике прибирання. Іноді ми й самі прибираємо – родичі похованих тут людей, з яких хтось живе в Рені, хтось в Ізраїлі, скидаються невеликими сумами, але фактично це копійки. Прибирати самим це дуже важко, адже багато росте чагарників. Із ними важко боротися», — каже Лілія Іллівна.
Ми запитали: що можна зробити, щоб все ж таки упорядковувати цвинтар, щоб він не тільки набув належного вигляду, а й став одним із місць, куди можна було б водити туристів? Може спробувати залучити грантові кошти міжнародних організацій?
«Ми думали про це, така ідея виникала. Але проблема в тому, що у Рені майже не залишилося євреїв. А для участі у грантових програмах обов’язковою умовою є наявність великої єврейської громади. У нас її, на жаль, немає», – відповіла Лілія Олейнік.
Додамо, що єврейський цвинтар у Рені — це більше, ніж просто поховання. Це невід’ємна частина історії міста, пам’ять про людей, які тут жили та працювали. Сьогодні він має не зовсім привабливий вигляд, і питання його збереження — це не лише турбота окремо взятої єврейської громади чи окремо комунальників, а й справа усієї громади. Може, прозвучить дещо пафосно, але повага до минулого — це є фундамент майбутнього, і з цим фактом важко посперечатися.
Фото автора та Лілії Олейнік.
Інтернет-видання Бессарабії
