Для ренійської поетеси Лілії Олейнік, педагога за освітою та підприємниці за діяльністю, творчість завжди була способом самовираження. Так вона висловлювала любов до рідної Бессарабії, якій присвятила одну зі своїх пісень. Вона часто звучала в авторському виконанні на різних фестивалях і конкурсах, ставши її візитівкою. Докладніше про життєвий та творчий шлях нашої героїні – у матеріалі видання «Махала».
З дитинства Лілію тягнуло до музики, вона була активною учасницею самодіяльності. Музичні нахили дівчинки не залишилися поза увагою батьків – Людмили Олександрівни та Іллі Давидовича Баланевських, і вони віддали доньку до музичної школи.
«Я потрапила до класу сольфеджіо, який вела Валентина Іллівна Чудінова. Ми вивчали теорію музики, практикувалися на фортепіано і через деякий час я вже сама пробувала складати мелодії. Але мені ще дуже подобалася поезія і десь у 11-річному віці я намагалася вигадувати вірші, які поєднувала зі своїми ж мелодіями. Щоправда, свої пісеньки я нікому не показувала, зокрема й улюбленій викладачці сольфеджіо. Вже потім, коли я почала займатися творчістю серйозно, вона стала моїм добрим другом і наставником, спрямовувала мене й підказувала до останніх днів свого життя. Її поради професіонала для мене цінні й досі», – згадує Лілія Іллівна.
1998 року в Рені було створено літературний клуб «Джерела», який зібрав під своїм дахом місцевих самодіяльних поетів. Він став об’єднанням людей, для яких поезія – це як повітря, без якого неможливе життя. Завдяки клубу вони змогли повірити в себе, їх твори були представлені широкому колу читачів, увійшовши до однойменної літературної збірки, яка стала першим виданням творів ренійських поетів. Звісно, у ньому були опубліковані й вірші Лілії Олейнік, яка очолює його з 2002 року, а з 2020 року також являється членом Спілки слов’янських письменників України. Видання ж збірки «Джерела» стало добрим початком – згодом було видано й інші твори місцевих авторів.
У творчості Лілії Олейнік немає одного напряму чи теми, що домінує. Вона пише про те, що знаходить відгук у найрізноманітнішої аудиторії, але висловлює стан своєї душі, те, що її хвилює, займає думки. Серед її творів є проникливі рядки про найголовнішу людину у житті кожного – маму. Коли ж трапилося непоправне – спочатку після тяжкої хвороби помер чоловік Андрій, з яким вони виховали двох дітей, а потім через короткий час і мама, то Лілія знову звернулася до поезії, присвячуючи повні любові та болі рядки рідним людям, яких вже немає поряд. Вона публікує їх у соцмережах, отримуючи численні коментарі зі словами підтримки.
«Для мене думка читачів дуже важлива, їхня підтримка для мене – головне джерело натхнення, стимул йти далі у своїй творчості», – каже наша співрозмовниця, яка регулярно проводить зустрічі з любителями та поціновувачами поезії.
Близька Лілії Іллівні й дитяча тематика: вона є автором таких творів у прозі, як «Солодкий сон, або Пригоди хлопчика-солоденьки в Шоколадному королівстві» та «Бабусі – онукам».
«Я постійно буваю в школах на уроках літератури, знайомлю дітей зі своєю поезією, прозою, надаю підтримку молодим авторам-початківцям. І мені дуже приємно, коли я бачу щирий інтерес з їхнього боку та перші самостійні кроки у творчості», – додає вона, у творчій скарбничці якої сотні віршів та понад 80 пісень.
Лілія Олейнік ставала лауреатом районного туру самодіяльних авторів та виконавців, і кілька разів – обласного фестивалю самодіяльних поетів «Осінь у Бірзулі», в якому організатори спеціально для неї вигадали номінацію «Пані Гармонія», і це за всю історію фестивалю було вперше та єдиний раз.
Ставала вона й лауреатом конкурсу «Українська мова – мова єднання», а також лауреатом ІІІ ступеня фестивалю «Таланти твої, Україно!» та вийшла до фіналу обласного поетичного конкурсу «Південна ліра-2000», за умовами якого її вірш були надруковані в обласній пресі. У різний час її твори публікувалися й у всеукраїнських виданнях.
2013-й ознаменувався для неї виходом авторського диска «Бессарабія», а ще через три роки вона стала дипломантом І ступеня обласного фестивалю-конкурсу самодіяльних композиторів та авторів пісень «Відлуння-2016» і була нагороджена медаллю до 25-річчя незалежності України. 2016 рік ознаменувався для Лілії Олійник ще однією значущою подією: у травні за сприяння обласного центру національних культур у м. Рені відбулася презентація її першої авторської збірки віршів «Життя – це кохання!»
Ще через рік вона перемогла у районному конкурсі «Людина року» (номінація «Творча особистість») та посіла друге місце у Міжнародному фестивалі «Тополи пее та смее», який проходив у селі Тополі (Республіка Болгарія), хоча й була там лише гостею. А все завдяки пісні «Бессарабія», яка дуже сподобалася журі.
Ренійська поетеса також взяла участь у Міжнародному конкурсі імені де Рішельє, ставши у 2018 році переможцем у номінації «Проза» та отримала «Платиновий Дюк». В 2019 році перемогла в номінаціях «Авторська книга» та «Міжнародні громадсько-культурологічні, благодійні проєкти», став володаркою ще двох «Дюків» – «Срібного» та «Алмазного».
Наприкінці 2018 року в місті Торонто (Канада) було видано збірки поезії та прози «Бессарабські етюди – 1, 2, 3» українською та російською мовами, до яких увійшли твори восьми ренійських поетів, у тому числі й Лілії Олейнік. А вже в лютому 2019-го в Канаді побачила світ чергова збірка поетів Бессарабії – альманах «Дунайські сюжети», до якої також увійшли твори її та інших ренійських авторів.
Але цим вихід ренійських поетів на міжнародний рівень не обмежився: до четвертого випуску літературного альманаху «Бессарабський гердан», виданого 2022 року фондом «Български дух» (м. Тараклія, Республіка Молдова), увійшли й твори авторів з Ренійської громади.
«Наприкінці 2024 року видано новий випуск «Бессарабського гердану» з творами наших авторів, який незабаром має надійти до Рені. До речі, моя казка «Солодкий сон, або Пригоди хлопчика-солоденьки в Шоколадному королівстві» вийшла і в Канаді. Співпрацюю сьогодні й з дитячою школою мистецтв і завжди покладаюся на думку та допомогу професіоналів. Безмірно вдячна Михайлу Тетрадову, професіоналу з великої літери, який допомагає втілювати мої музичні твори у життя. Протягом 25 років я є солісткою обласного центру національних культур у м. Рені. Він дав мені можливість розширити межі моєї творчості. Там є театральний колектив «Соняшник», в якому задіяні дорослі артисти, і мені подобається грати у веселих та колоритних виставах. Я дуже ціную цей центр та тих людей, які там працюють. Вони знаходять таких, як я. Допомагають їм розкрити себе та підтримують творчий вогник у самодіяльних артистах. Завдяки їхньому професіоналізму зберігається і передається наша неповторна культура», – зазначає Лілія Олейнік.
Але почалася війна. У перші тижні Рені швидко наповнювався людьми з усієї України, які тікали від обстрілу. У магазин Лілії Олейнік біля міського парку Перемоги заходили за побутовими дрібницями, питали, де можна знайти вільне житло, багато хто шукав роботу.
«Я питала, звідки вони, пропонувала допомогу, якщо це було доречно. Хтось відгукувався і знову заходив до мене за порадою, дякуючи за попередню допомогу. Важко на серці у людей, у яких війна забрала дорогих людей, житло, звичне та мирне життя. Але місцева тиша та спокійне провінційне життя давали змогу заспокоїтися та жити далі. Багато хто хотів допомогти, і допомагав як міг. Слава Богу – не втрачено людяність та бажання допомогти», – згадує Лілія Іллівна.
«Під час війни я познайомилася з харків’янином Леонідом Гапєєвим. Ця людина організувала та проводить фестивалі «Щастя у творчості». Я відправила йому свою казку, і він у прямому ефірі на своєму Ютуб-каналі читав її, перекладаючи українською мовою. Мене вразив той факт, що попри обстріли, блекаути і страшну війну, ці люди роблять свою творчу роботу. Працюють із дітьми, вивчають нові книги та дарують тепло своїх сердець», – відзначила Лілія Олейнік.
Інтернет-видання Бессарабії
