До рідної Ренійської громади на щиті повернувся захисник України Роман Сергійович Шалигін. Його життя обірвалося, залишивши незагоєну рану в серцях його рідних та близьких. Яким Роман назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його любив? Журналіст інтернет-видання «Махала» поспілкувався з сім’єю загиблого, щоб розповісти історію звичайної, світлої людини, яка вміла творити і дуже хотіла жити.
Роман народився 3 жовтня 1979 року у місті Рені, навчався у четвертій школі. Подорослішавши, він вирішив будувати своє життя у великому місті та переїхав до обласного центру та у мирному житті знайшов себе у сфері громадського харчування.
«Він жив та працював в Одесі. Спочатку був менеджером у їдальні, а потім став заступником директора. Це було до війни», – розповідає мама воїна Любов Георгіївна.
Незважаючи на професію, далеку від техніки, Роман мав справжній талант до механіки, з дитинства мріяв стати конструктором.
«Він умів абсолютно все і лагодив будь-яку техніку без будь-якої допомоги. Навіть холодильники сам ремонтував», — згадує мати воїна.
Ці його здібності наголошують і ті, хто знав Романа особисто.
«Він дуже добрий був і майстер на всі руки. Пам’ятаю, він мені насоси “Електра” зробив: ми тоді замовили плати, і він їх поміняв, адже до цього ніхто не зміг це зробити», — згадує його друг дитинства Віталій Ангельчев, з теплотою відгукуючись про його чуйність і вміння керуватися технікою там, де інші майстри навіть не бралися.
Життя Романа, як і тисячі інших українців, кардинально змінила війна. У лавах Збройних Сил України він отримав звання солдата.
Його військовий шлях тільки розпочинався. Згідно з офіційним повідомленням, яке отримала сім’я, Роман проходив підготовку як курсант четвертої навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки. Він освоював військову справу, готуючись стати в стрій, але доля розпорядилася інакше: третього вересня життя курсанта обірвалося.
За технічним складом розуму ховалася дуже тонка, добра і чуйна душа. У сім’ї згадують, що він відрізнявся напрочуд трепетним ставленням до навколишнього світу.
«Він дуже любив природу та тварин, особливо собак та кішок. Пам’ятаю випадок: мама якось хотіла поцькувати мурашок у дворі, а Рома підійшов і каже: “Не треба, мамо, залиш їх. Вони там живуть, вони працюють, це їхня праця”. Отак він ставився до природи», — розповідає старший брат Олександр.
У захисника залишилася дочка Валерія, яка зараз перебуває у Німеччині. Через те, що Роман був у розлученні та життєві шляхи подружжя розійшлися, приїхати та провести батька в останній шлях дівчина, на жаль, не зможе.
Ніякі слова не здатні вгамувати біль матері Любові Георгіївни та брата Олександра, які до останнього сподівалися, що в їхній будинок не постукає біль втрати.
«Він дуже хотів жити, хотів повернутися додому… Але доля розпорядилася інакше», — гірко вимовляє брат.
Сьогодні разом із рідними сумує вся Ренійська громада. «Махала» висловлює щирі співчуття рідним та близьким Романа Шалигіна. Нехай добрі спогади про нього назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав, любив та цінував. Світла пам’ять захиснику!
Інтернет-видання Бессарабії
