Народний хор «Ветеран» Ренійської філії КЗ «Центр культури і дозвілля» по праву вважається невід’ємною частиною культурної спадщини Ренійської громади. Історія цього колективу почалася понад чотири десятиліття тому і завжди будувалася на щирій любові до пісні та людського тепла. Переживши зміну епох та поколінь, хор продовжує жити й сьогодні. Він став тим об’єднуючим починанням, де люди знаходять радість спілкування, підтримку та натхнення, щоб потім щедро ділитися з глядачами цією світлою енергією, що зігріває. Про історію та сьогоднішній день улюбленого багатьма поколіннями глядачів колективу – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Ідея створення творчого колективу зародилася 1984 року, коли йшла підготовка до відзначення 40-річчя Перемоги. Ініціатива виходила від завідувачки районного відділу культури Євгенії Петрівни Мозер, нині покійної, яка була підтримана ветеранською організацією в особі його першого керівника Ростислава Івановича Каверзнєва, секретарки Ніни Сергіївни Самарської та Павла Михайловича Кочергіна. Першим керівником хору ветеранів стала методистка районного Будинку культури Людмила Олексіївна Шаповалова, поруч з якою був баяніст Михайло Афанасійович Бойченко. Акомпанували хору і інші музиканти: Микола Михайлович Рожко, Юрій Ковальов.
Перший склад був нечисленним і складався лише з 17 осіб. Проте колектив швидко набув популярності у районі. Вже 1985 року на обласному огляді у Татарбунарах хору було присвоєно звання лауреата. Офіційне визнання на високому рівні прийшло 3 травня 1991 року, коли колективу надали почесне звання «народний». На той час у його лавах співали вже 47 осіб, серед яких були як учасники війни, так і ветерани трудового фронту. Не раз колектив нагороджувався дипломами, грамотами та цінними подарунками.
«Згодом лави ветеранів війни стали рідшати, але в колектив вливалися ветерани праці – діти війни. Солісткою, примою, окрасою хору, володаркою неповторного голосу була Діна Григорівна Пріімцева», – згадувала Євгенія Петрівна Мозер.
Назвемо та інших його відомих солістів. Це Раїса Грушевська, Леонід Нижник, Григорій Ляшенко, Марія Узун, Валентина Реуцька та багато інших.
У різні періоди після переходу Людмили Олексіївни Шаповалової на іншу роботу колективом керували Ірина Миколаївна Домрачова (з 1993 року) та Віра Іванівна Малогловець (з 1998 року). Протягом своєї історії хор став для його учасників повноцінним клубом: тут разом відзначали свята, підтримували одне одного у скрутні хвилини та ділили радості. У ті далекі роки з роллю режисера цих заходів чудово справлялася Ганна Федорівна Зеленова, а Валентину Семенівну Реуцьку всі з повагою називали продюсером. Ну і як не сказати про учасницю бойових дій у Другій світовій війні Ніну Сергіївну Самарську, яка аж до кінця життя була незмінною старостою хору.
Про те, як колектив робив свої перші кроки, розповідає його перша керівниця Людмила Шаповалова.
«Величезну роль у створенні хору ветеранів відіграла тодішня завідувачка відділу культури Євгенія Петрівна Мозер, яка одразу звернулася до мене. Скажу відверто: я була трохи розгублена і не відразу погодилася. Євгенія Петрівна запросила до себе в кабінет мене та мого чоловіка Олександра Анатолійовича Шаповалова, який працював у Будинку культури концертмейстером. Зрештою вона зуміла мене переконати взятися за цю роботу», – згадує вона.
Процес становлення вимагав величезних зусиль, оскільки учасникам потрібно було освоювати ази хорового мистецтва з нуля.
«Перший час у нашому репертуарі були переважно похідно-польові пісні, а поняття про правильний вокальний спів в учасників не було. Але ми багато працювали і поступово всьому навчалися. Чоловіків у колективі було мало, переважно співали жінки», – зазначає перша керівниця хору.
Хор став візитною карткою Рені, гастролюючи містами та селами, де іноді відбувалися кумедні курйози.
«З однією з таких поїздок до села Орлівка пов’язаний дуже казусний момент. Ми приїхали зарано, глядачі ще не зібралися, і я відпустила всіх подихати свіжим повітрям. Жінки сіли відпочивати на лавці, а чоловіки кудись зникли. Коли оголосили наш номер, ми почали шикуватися на сцені. Я подивилася на наших чоловіків і обімліла: стоять такі задоволені, посміхаються, а обличчя червоні. Виявилося, що вони встигли пройтися селом і випили по склянці вина. Єдиним моїм переживанням було те, щоб під час виступу вони стояли рівно на лавках», – з усмішкою розповідає Людмила Шаповалова.
Сьогодні народним хором «Ветеран» керує хормейстерка Ренійської філії КЗ «Центр культури і дозвілля» Єлизавета Здраєвська.
«Перше знайомство з хором ветеранів відбулося у мене 2010 року, коли я прийшла працювати до Будинку культури. Тоді керівник колективу Віра Іванівна Малогловець захворіла і мене попросили підмінити її, щоб підготувати хор до підтвердження звання «народного». Спочатку учасники, а це люди похилого віку, поставилися до мене з обережністю та побоюванням. Однак до моменту, коли керівниця повернулася після лікарняного, колектив уже тепло прийняв мене, ласкаво називаючи «наша берізка» за струнку фігуру. 2021 року, коли Віра Іванівна пішла на заслужений відпочинок, я почала працювати з хором на постійній основі», – згадує Єлизавета.
За словами керівниці, головною складністю для колективу сьогодні є відсутність притоку нових голосів.
«На сьогоднішній день у хорі налічується 16 активно діючих учасників, а фактично їх близько 20. Середній вік хористів перевищує 70 років, причому значній частині учасників вже за 80. Нещодавно до хору приєдналася зовсім молода жінка, років трохи більше 30-ти, яка дуже любить співати і ходить на заняття із задоволенням. Ті, хто більше не може відвідувати хор за станом здоров’я, як і раніше, вважаються повноправними учасниками колективу: вони іноді приходять просто привітатися, посидіти, послухати музику», – розповідає Єлизавета Здраєвська.
Репертуар хору сьогодні складається переважно з опрацювання українських народних пісень, патріотичних творів та композицій на вірші Тараса Шевченка. Репетиції відбуваються двічі на тиждень до обіду. Музичний супровід забезпечують концертмейстери Андрій Гопчук та Михайло Тетрадов. Сценічні костюми оновлювали близько двох років тому завдяки спонсорській допомозі місцевих підприємців.
Незважаючи на вік та життєві труднощі, ветерани продовжують знаходити у хорі джерело життєвих сил.
«Колектив став для учасників справжньою великою родиною. Я завжди закликаю ветеранів приходити на репетиції незалежно від їхнього самопочуття, тому що хор служить для них віддушиною. Для одиноких людей репетиція – це ціла подія, заради якої вони вбираються та роблять макіяж. Учасники йдуть на зустрічі за будь-якої погоди і дуже засмучуються, якщо заняття скасовуються через ожеледицю. У хорі важливим є не тільки вокал, а й комунікація: учасники спілкуються, сміються, а іноді й плачуть над душевними піснями. Вони підтримують одне одного, допомагають у складні часи. Такий колектив необхідно берегти, зберігати та популяризувати», – резюмує керівниця хору.
Фото надані Єлизаветою Здраєвською.
Інтернет-видання Бессарабії
