Після російсько-турецької війни 1806 року Буджак почав стрімко заселятися. Сюди прибували молдавани, українці, болгари, серби, греки, німці – різні народи, що разом склали строкатий і самобутній характер цього краю.
Завдяки родючим землям і видобутку каменю-черепашнику Ташлик швидко виріс до рівня волосного центру Бессарабської губернії. У 1870 році відкрилася перша школа, а наприкінці XIX століття село нараховувало вже понад тисячу дворів.
У радянські роки Кам’янське отримало електрику, новий будинок культури, школу, лікарню та бібліотеки.
Сьогодні у Кам’янському фактично проживає понад 1 500 жителів. Село розкинулося на 20 вулицях – доглянутих, охайних, з живими парканами квітів і присадибними городами. Тут працюють школа та дитячий садок, а молодь не поспішає залишати рідне місце.
Є в Кам’янському своя особливість, яку одразу впізнаєш: тут майже все збудовано з місцевого каменю-черепашнику. Огорожі, будинки, ґанки – усе з каменю. Це не просто будівельний матеріал, це обличчя села, його характер і зв’язок із землею, на якій воно стоїть.
Спілкуються тут двома мовами – румунською та українською, і це так само природно, як і сам краєвид: без зусиль, без кордонів.
Більше про село Камʼянське Арцизької громади Болградського району дивіться у відео інтернет-видання “Махала”.
Інтернет-видання Бессарабії
