Військовослужбовець із Кілії Ізмаїльського району на псевдо “Малина” служить стрільцем у механізованому батальйоні 23-ї окремої механізованої бригади. До війська він прийшов уже у зрілому віці, маючи за плечима 15 років роботи у харчовій промисловості. Тепер будні захисника — це позиції, бліндажі, обстріли та постійна боротьба за життя. Свою історію Малина розповів у великому інтерв’ю 23 ОМБр.
До повномасштабного вторгнення чоловік працював пекарем, вміє не тільки смачно готувати, але й вважає себе творчою людиною.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Малина перебував на роботі. Згадує, як ранок, який мав бути звичайним, раптом перетворився на хаос: люди поспішали заправляти автомобілі, на заправках утворювалися черги, а іноземний власник підприємства повідомляв працівникам, що роботи більше не буде.
Перші відчуття війни, за його словами, прийшли тоді, коли почалися атаки на південь Одещини.
«Особливо страшно стало, коли почали прилітати “шахеди”, коли почали бомбити Дунай. Поруч із річкою були п’ятиповерхівки, нафтобази — тоді вже по-справжньому відчулося, що почалася війна», — розповідає військовослужбовець.
Спочатку воїн потрапив до 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, де служив у 88-му батальйоні мінометником. Там провів близько півтора року. Згодом його шлях привів до 23-ї окремої механізованої бригади. Нині він — солдат-стрілець механізованого батальйону, 2-го батальйону, 5-ї роти.
На момент мобілізації Малині було близько 45 років. Свій вибір він сприймає як необхідність, яка рано чи пізно стосується кожного.
«Бог обирає шлях, і я його приймаю. Я віруюча людина. Рано чи пізно нам усім треба ставати на захист своєї Батьківщини. Значить, настала й моя черга», — говорить він.
За словами військового, моральна готовність у кожного формується по-різному. Комусь допомагає життєвий досвід, комусь — складні обставини, які вже довелося пережити. Малина згадує також один із мінометних обстрілів, коли поруч із ним перебував молодий військовослужбовець.
«Сказав, що давно не був під обстрілами, сидів на колінах, рахував. Я бачу, що його треба підтримати. Починаю з ним говорити, заспокоювати, відволікати. Потроху він приходить до тями. Таке буває — іноді побратима просто потрібно підтримати», — розповідає військовий.
Сам Малина має досвід перебування під мінометними обстрілами, тому з часом навчився розрізняти звуки та розуміти, що відбувається навколо.
Окремо військовослужбовець говорить про фізичну підготовку. На війні, пояснює він, те, що здавалося зайвим на навчаннях, може буквально визначати, чи зможеш ти виконати завдання.
«Тяжко в навчанні — легко в бою. Це всі забувають. Якщо не хочеш іти на полігон — ти не розумієш, що це насправді твій плюс. Ти фізично готуєшся», — каже Малина.
Він згадує, як після тривалого перебування на позиціях навіть кількасот метрів із повним спорядженням можуть стати серйозним випробуванням. Адже доводиться думати не лише про зброю. Треба нести спорядження, павербанки, воду, адже ніхто не знає, чи буде можливість поповнити запаси дорогою.
«На війні головне не вбивати, а вміти виживати», — наголошує він.
На момент запису інтерв’ю Малина та його побратим Композитор провели на позиціях 160 днів. Заходили восени, і вийшли вже коли було тепло. У мріях військових був нормальний сон та гарячий душ.
Малина говорить не лише про бойову роботу. Однією з найважчих речей для нього залишається відстань від дому. Він називає себе сиротою. У Кілії на нього чекає улюблена собака Аліса — пекінес, яку він сприймав майже як дитину.
«Собачку залишив удома. Від мами й тата мені залишилася. Вона була для мене як дитина. Я її не бачив уже два роки. Все ніяк не можу потрапити у відпустку. Сподіваюся, зараз вийде — хоча б побачу рідні краї», — розповідає військовий.
Війна, за його словами, змушує по-іншому дивитися на звичайні речі.
«Підступна війна. Враження таке, ніби настав кінець світу, ніби вже почався судний день. Тут головне — залишатися людиною», — говорить Малина.
Свою історію військовослужбовець розповів разом із побратимом на псевдо Композитором — солдатом 23-ї ОМБр. Вони говорили про службу без пафосу та прикрас: про втому, холод, бруд, життя в бліндажах і посадках, нестачу води та постійну небезпеку з боку безпілотників.
Інтернет-видання Бессарабії
