7 квітня 2022 року внаслідок ворожого ракетного обстрілу в селі Красносілка Одеського району нашої області загинув житель села Лиманське Ренійської громади, гранатометник взводу охорони в/ч А3438 Олександр Пламадяла. Молодому воїну був лише 21 рік. 11 квітня його поховали з військовими почестями у рідному Лиманському. Проводити Героя в останню путь прийшло тоді все село.
Він став другим після Станіслава Топала уродженцем Ренійської громади, який загинув від початку широкомасштабної війни, захищаючи Україну. Про те, якою Олександр був людиною, згадують ті, хто добре та близько його знав. Докладніше – у матеріалі інтернет-видання «Махала».
«Після 9 класу Сашко вступив до Одеського військово-морського ліцею, який закінчив на відмінно та нагороджений нагрудним знаком, після чого вступив та навчався в Ізмаїльському вищому професійному училищі №9. Тобто він мав два дипломи, але своє життя вирішив пов’язати з армією», – розповіла тітка загиблого Героя Марина Дігорь.
А ось яким запам’ятався Олександр Пламадяла колишньому директору Лиманського ліцею Фені Олексіївні Галацяну:
«У школу його приймала я, він навчався у дуже дружному класі, де всі діти були, як то кажуть, на підбір, вони змагалися між собою. Сашко ніколи не пропускав школу, завжди готувався до уроків, у навчанні був хорошистом, брав участь у заходах у класі. Був дитиною з власним «я», з багатьох питань мав свою особисту думку, і щоб захистити свою позицію міг і вступити в полеміку. У своїх батьків він перший у сім’ї, вони приділяли велику увагу його вихованню, тому поведінка Сашка була гарна і я не пригадаю, щоб його батьків викликали до школи. Не пригадаю я в нього шкідливих звичок. Серед однокласників мав авторитет, у нього було дуже багато друзів… Щодо армії, думаю, рішення піти служити він прийняв сам».
Найдобріші спогади про Олександра залишилися у вчителя Лиманського ліцею Тетяни Памбук, яка була його класним керівником із 5 по 9 клас:
«Він мені запам’ятався дуже милою дитиною, світленькою такою, завжди з усмішкою. Навчався досить добре. Звичайно, якби докладав більше зусиль, то міг би стати і відмінником, але у хлопчиків як іноді буває, навчання не завжди на першому місці. Сашко був дуже активним, допитливим хлопчиком. Якщо хтось із хлопців не хотів брати участь у тих чи інших конкурсах, агітбригадах та інших шкільних заходах, то він завжди брав участь. Він був дуже добрим спортсменом, танцював. У його класі всі хлопчики любили спорт, але Сашко особливо. Любили футбол і, звісно, не любили програвати. Пам’ятаю, коли були маленькими ще в 5-6 класі, вони могли навіть посваритися через програш. Він завжди мав загострене почуття справедливості. У суперечках завжди намагався довести свою правоту, але саме в тих випадках, коли він насправді мав рацію. Сашко був дуже працьовитий, завжди брав участь у різних суботниках. Був дуже рухливим, справжній живчик, завжди прагнув бути першим, дуже відповідальний… Після школи, коли він уже навчався в Одесі і приїжджав у село, при зустрічі завжди привітно вітався і на його обличчі завжди, як у дитинстві, була усмішка».
З теплотою згадує свого учня і вчитель початкових класів Лиманського ліцею Наталія Мокану, відзначаючи його таланти:
«Саша у школі був дуже веселим, енергійним, любив займатися, брав участь у різноманітних іграх. Він дуже любив уроки праці, із задоволенням майстрував усілякі вироби. Пам’ятаю, ми взяли участь у конкурсі прикладного мистецтва, який проходив у Рені, представивши виріб — будиночок, який виготовили Сашко та дві його однокласниці, вони були у четвертому класі, їм допомагали їхні мами. Ми посіли тоді призове місце, а цей будиночок і досі зберігається у шкільному музеї. Зараз, після трагічної загибелі нашого учня, цей експонат набув особливої цінності… Про Сашка неможливо говорити минулого часу. Ми всі запам’ятаємо його таким, яким він був: усміхненим, товариським і життєрадісним».
Однокласник та друг загиблого Крістіан Сирбу зазначив, що Олександр був і залишиться для нього справжнім другом, який завжди знаходився поруч, допомагав та підтримував, а колишній директор Лиманського Будинку культури Марія Сирбу назвала його дуже добрим та порядним хлопцем з вольовим характером.
Теплі спогади про Олександра Пламадяла, простого хлопця, який завжди йшов на допомогу, слова вдячності батькам та вчителям, які виховали справжнього Героя, звучали і 14 грудня 2022 року, коли на фасаді будівлі Лиманського ліцею було урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь – за підтримки голови Ренійської громади Ігоря Плєхова та депутатів Ренійської міської ради, а ініціаторами виступили учнівський та педагогічний колективи Лиманського ліцею, односельці та небайдужі мешканці громади.
Пам’ять Олександра Пламадяла увічнена також на Алеї Слави Ренійської громади, яка була відкрита у міському парку Перемоги 19 листопада 2024 року.
Фото: автора, Марини Дігорь, зі сторінки Ренійської міської територіальної громади у соцмережі Фейсбук.
Інтернет-видання Бессарабії
