Бразильський історик Ерік Фішук шукає село в Бессарабії, звідки, за родинними переказами, походила його прабабуся Текла Колошук. У дитинстві він лише чув від матері, що серед його предків були вихідці з України, а тепер почав самостійно досліджувати історію своєї родини. У цьому пошуку Ерік натрапив на YouTube-канал інтернет-видання «Махала» і написав до редакції. Так ми дізналися історію історика, який намагається розгадати долю своїх предків, знайти конкретне місце походження Текли та водночас повернути у свою родину українську мову.
Свою історію Ерік Фішук де Олівейра розпочав з пояснення свого імені та прізвища. У документах його ім’я записане як Érick Fiszuk de Oliveira, хоча в повсякденному житті він використовує простішу форму — Ерік Фішук. За його словами, Fiszuk — це полонізована форма прізвища Fishuk, яка, ймовірно, з’явилася внаслідок особливостей запису імен східноєвропейських іммігрантів.
Ерік — професійний історик. У 2011 році він закінчив Університет Кампінаса, там же у 2017 році захистив магістерську, а у 2024-му — докторську дисертацію. Його наукові дослідження були пов’язані з відносинами між Комуністичною партією Бразилії та Комінтерном.
Інтерес до Східної Європи спочатку був для нього суто академічним.
«Я сам не комуніст, але мене завжди цікавило, чому лібертаріанська ідеологія перетворилася на репресивну державну систему і чому так багато людей, навіть у Бразилії, досі вірять у неї», — пояснює історик.
Однак згодом він дізнався, що історія цього регіону є частиною і його власної родинної історії.
Коли Еріку було дев’ять років, учитель попросив школярів розповісти про походження своїх родин. Для Бразилії це було цілком закономірним завданням, адже у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття країна пережила кілька великих хвиль імміграції.
Тоді мати розповіла Еріку, що, крім італійського походження, у їхній родині були предки з росії та Бессарабії. Згодом слово росія вона замінила на «Україна».
Бессарабія ж для родини залишалася загадкою. Ані мати, ані бабуся Еріка не могли показати на карті, де розташований цей регіон. А від сусідів бабуся чула, що в Бессарабії нібито жили лише «цигани». Через це багато років вона навіть вважала, що Текла була ромкою. Пізніше Ерік зрозумів, що її прізвище — Колошук — має українське походження.
«Лише в університеті я зміг дізнатися більше про своє походження», — розповідає він.
У цьому йому допомогли одразу кілька обставин: навчання на історичному факультеті, розвиток інтернету та знайомства з іншими людьми в Бразилії, які також намагалися досліджувати історію своїх східноєвропейських предків.
Перший документальний слід Текли Ерік знайшов у свідоцтві про народження своєї матері. Там ім’я прабабусі було записане як Tecla Coloxuk. За роки досліджень історик зустрічав різні варіанти написання цього прізвища — зокрема українські та бразильські форми.
Але документів, листів, фотографій чи інших матеріалів, які могли б розповісти про життя Текли, родина не зберегла.
«Текла померла, коли моїй матері було лише шість років», — пояснює Ерік.
Пошук інформації про прабабусю виявився значно складнішим, ніж дослідження історії іншого предка — Василя Фішука.
Його прадід Василь прожив значно довше — він помер у 1987 році, коли матері Еріка було 24. Вона ще встигла поговорити з ним, однак сама не мала достатніх знань, щоб зрозуміти й систематизувати почуті історії.
Відомо, що Текла приїхала до Бразилії разом зі своєю родиною. Де саме вона народилася, Ерік поки що не знає.
«Я не можу знайти нічого про село, де могла народитися Текла», — говорить він.
За родинними переказами, в неї навіть був наречений. Обставини її знайомства та шлюбу з Василем також залишаються нез’ясованими. На думку Еріка їхній шлюб відбувся за домовленністю.
Сьогодні пошук населеного пункта, де народилася Текла, для бразильського історика залишається одним із головних завдань.
Про іншого предка — Василя Фішука — Ерік знає більше.
Василь народився в Києві у 1902 році. До Бразилії він потрапив ще дитиною — у 1914 році, коли йому було 12 років. Разом із батьками та братами й сестрами родина, за припущенням Еріка, прибула морем з Гамбурга.
У Бразилії вони спочатку опинилися у штаті Ріу-Гранді-ду-Сул. Саме там Василь, імовірно, познайомився з Теклою, а можливо це відбулося у сусідньому штаті Санта-Катаріна.
Згодом вони переїхали до штату Сан-Паулу, в місто Куата, де народився дід Еріка — Володимир Фішук.
Пізніше родина перебралася до Гуарульюса — великого міста неподалік Сан-Паулу, де народився і сам Ерік.
Одним з найцікавіших фрагментів родинної історії є те, що його дід працював перекладачем та інтерпретатором у поліції. У 1950–1960-х роках Сан-Паулу приймав чимало гостей з європейських соціалістичних країн, тому Володимир мав можливість спілкуватися з ними.
Мати Еріка пам’ятає, що іноді чула, як Василь і Володимир говорили між собою якоюсь слов’янською мовою. Якою саме, вона не знала.
«Василь казав їй, що його батько “змішував мови”», — розповідає історик.
Чи була серед них українська, Ерік точно сказати не може.
Попри східноєвропейське походження, діти Василя і Текли української не вивчили.
На думку Еріка, це не було винятком. Подібна ситуація траплялася в багатьох іммігрантських родинах — і не лише українських.
Однією з причин могло бути те, що родина не жила в середовищі інших українських іммігрантів, а діти навчалися в державних школах, де навчання відбувалося португальською мовою.
Крім того, іммігранти часто прагнули, щоб їхні діти та онуки якнайкраще інтегрувалися в нове суспільство. За словами Еріка, у Бразилії середини ХХ століття націоналізм був досить сильним, а демонстрація приналежності до чужої культури могла сприйматися негативно.
Тож українська мова поступово зникла з родинного ужитку. Але через кілька десятиліть Ерік, нащадок українських переселенців, вирішив повернутися до неї.
Ерік вивчав російську мову ще в університеті протягом трьох років, оскільки мова була потрібна йому для наукових досліджень. Згодом вже самостійно працював над її удосконаленням.
Вивчення ж української довгий час відкладав. Навіть після початку повномасштабного вторгнення росії він продовжував користуватися російською, зокрема щоб стежити за новинами незалежних російськомовних медіа в еміграції.
Зрештою побачивши, що його знайомі, які також мають українське походження, почали вивчати українську, Ерік поставив собі просте питання: «Чому не я?»
«Я маю дуже обмежені можливості безпосередньо допомагати Україні. Але не хочу бути одним із тих “диванних активістів”, чия підтримка зводиться лише до гучних заяв у соцмережах і суперечок із проросійськими користувачами», — говорить він.
Тому Ерік вирішив присвятити свій вільний час українській мові.
Спочатку вивчав її за підручником Teach Yourself, а після опанування основ записався на онлайн-курс до викладачки, яка виросла в українській громаді штату Парана.
«Я міг би в майбутньому допомагати біженцям або просто допомагати руйнувати російські наративи в Бразилії, а не лише використовувати мову для дослідження історії моєї родини», — пояснює історик.
Він переконаний, що знання української важливе і в контексті боротьби з поширеними в Бразилії уявленнями про Україну та Росію.
Сьогодні українська для Еріка — насамперед інструмент для роботи з письмовими джерелами. Але і не тільки.
«Мова — це також культура, тому вивчення української є способом наблизитися до сердець українців. Спілкування іноземною мовою може допомагати краще аргументувати та вибудовувати думки, але саме рідна мова дає можливість розділяти почуття», — говорить він.
Дослідження власного походження також вплинуло на його ставлення до родинної ідентичності.
Ерік зауважує, що в Бразилії частина людей схильна перебільшувати значення європейського походження, сприймаючи його як своєрідну «вищу якість». Історик пов’язує це з расизмом, який тривалий час був частиною бразильської державної політики.
Сам він не сприймає українське походження як привід вважати себе кращим за інших.
«Для мене це лише питання ідентичності. Я не вважаю себе кращим за інших через те, що маю українське коріння», — наголошує він.
Водночас український спротив російській агресії зробив це коріння для нього особливо значущим.
Як професійному історику Еріку легше досліджувати власне минуле, ніж людині без історичної підготовки. Він має інструменти для роботи з географією, мовами та історичним контекстом.
Проте мотиви цього дослідження для нього особисті – знайти конкретне село, де народилася або жила Текла Колошук. Проте він хотів би це зробити не лише заради заповнення чергової прогалини в родинному дереві.
«Це просто означало б більше знань про моє походження і, можливо, про деякі особисті риси моєї родини. І, звичайно, це дуже зігріло б моє серце», — говорить Ерік.
Він також хотів би приїхати в Україну і побувати в Бессарабії, якщо вдасться встановити конкретне місце походження Текли.
«Поки що це складне завдання. Але сам пошук вже привів мене до нових знайомств — зокрема до спілкування з командою «Махали», – зауважує Ерік.
Історик з Бразилії не виключає, що одного дня зможе пройти шлях своєї прабабусі у зворотному напрямку — з Бразилії до Бессарабії.
Але поки головна загадка – звідки точно походить його прабабуся – залишається не розгаданою.
Якби сьогодні Ерік мав можливість поставити прабабусі лише одне запитання, воно було б дуже простим: «Бабо… чому, як і коли ти потрапила в Бразилію?».
Можливо, саме відповідь на це запитання допомогло б завершити найдовшу подорож — подорож через покоління, від Бессарабії до Бразилії і назад до власного коріння.
Інтернет-видання Бессарабії
