У серпні Василіса Мартинова перепливла Босфор, подолавши 6,8 км, і фінішувала 402-ю серед жінок. Загалом у запливі взяли участь близько 2,5 тисячі учасників. Ще півтора року тому дівчина не вміла плавати, не могла триматися на воді й панічно боялася глибини. Ідея спробувати переплисти Босфор виникла в неї після випадкового відео в Instagram. Подробицями участі у запливі Василіса поділилася з журналісткою інтернет-видання «Махала».
Ще зовсім нещодавно Василіса Мартинова навіть не могла уявити себе у відкритій воді на такій відстані. Вода була для неї невідомою стихією, а глибина викликала паніку.
Усе змінилося після однієї безсонної ночі. Василіса гортала Instagram і натрапила на відео дівчини, яка розповідала, що з нуля навчилася плавати за півтора року, а згодом перепливла Босфор.
Тієї ночі Василіса вирішила, що теж спробує. Спочатку — хоча б, щоб навчитися плавати.
Після цього їй почали траплятися й інші подібні відео. Люди показували свої тренування, підготовку та самі запливи. Поступово бажання спробувати перетворилося на конкретну мету.
«Я пам’ятаю, що моє серце вирішило, що я повинна спробувати це зробити», — розповіла вона.
Наступного ранку Василіса знайшла школу плавання і тренера.
Навчання давалося нелегко. Дорослому організму довелося звикати до води, виникали алергічні реакції на воду в басейні, а разом із фізичними труднощами її супроводжував страх. Був навіть момент, коли Василісі здавалося, що вона не впорається.
Але тренування поступово дали результат. З людини, яка спочатку не могла триматися на воді, Василіса перетворилася на плавчиню, яка вже долала за одне тренування від двох до трьох з половиною кілометрів.
І зрештою те рішення, яке почалося з випадкового відео в Instagram, привело її до запливу через Босфор.
До плавання Василіса вже мала досвід підготовки до складних фізичних випробувань. У 2023 році вона піднялася на Арарат. Перед сходженням ретельно готувалася в Карпатах: пройшла Чорногірський хребет, побувала на різних маршрутах, а згодом здійснила зимовий похід Чорногорією з наметами. Пізніше були сходження на Казбек і участь у напівмарафоні.
Після Арарату, за словами Василіси, вона особливо гостро відчула, наскільки багато може людина, якщо не зупинятися перед труднощами.
«Коли я піднялася на Арарат, у мене з’явилося чітке відчуття того, що можливості людського організму безмежні. Якщо поставити перед собою якусь велику мету, то завдяки маленьким крокам і великим зусиллям можна досягти результату», — розповіла дівчина.
Підготовка до запливу була інтенсивною. Василіса плавала три-п’ять разів на тиждень, а іноді — шість-сім. Напередодні запливу тренування проходили майже щодня. Заняття відбувалися і в басейні, і у відкритій воді.
У морі Василіса тренувалася в гідрокостюмі та з буєм. Він допомагав залишатися помітною для тих, хто спостерігав за нею з берега, а за потреби на нього можна було спертися.
Найскладніше було дотримуватися режиму. Її робота в аграрній сфері пов’язана з постійними поїздками, тому знаходити час для тренувань у такому насиченому графіку було непросто. До цього додавалися й обставини воєнного часу.
«А найскладнішим у підготовці було вставати на тренування о шостій ранку після безсонних ночей через обстріли», — зазначила дівчина.
Попри тривалу підготовку, страх не зникав. Особливо сильно він проявився приблизно за тиждень до запливу. Відкрита вода суттєво відрізнялася від басейну, тому Василіса переживала через глибину, медуз, сторонні предмети у воді, можливі проблеми з диханням і течії.
У Босфорі було кілька течій, і потрапляння у протитік могло суттєво ускладнити рух. У такому випадку плавець витрачав сили, але майже не просувався вперед.
Був ще один страх — пропустити фініш. Якщо проплисти потрібне місце, повернутися до нього було б значно складніше.
«Кожного разу, коли я стикалася зі страхом, який сковував усе тіло, я молилася. І мені завжди ставало спокійніше», — додала Василіса.
Учасників доправили до місця старту великим кораблем. Їх проводжали волонтери — голосно аплодуючи й вітаючи кожного плавця. На палубі дівчина з гітарою співала пісні в мікрофон, щоб підняти настрій і підбадьорити учасників.
На час запливу протоку Босфор перекрили на чотири години. За плавцями стежили 25 човнів берегової охорони. Над водою майорів великий прапор Туреччини, а навколо розкинувся Стамбул.
«Це був як момент з фільму. Красивий Стамбул, величезний Босфор, люди, які підтримують одне одного, неймовірної краси вода», — згадувала Василіса.
У воді вона намагалася не поспішати й тримала один темп, щоб не збивати дихання. Найбільше її здивувало те, що сам заплив виявився не таким складним, як вона уявляла до старту. Після фінішу Василіса відчула, що могла б проплисти приблизно таку ж саму відстань.
Заплив супроводжував вертоліт, який пролітав над головами учасників і з якого велася пряма трансляція. З дронів також вівся відеозапис.
На фініші Василісу чекав брат, який поїхав до Туреччини разом із нею, щоб підтримати сестру.
«Коли ти так довго до чогось готуєшся, воно проходить набагато швидше, ніж очікуєш», — сказала вона.
Василіса фінішувала 402-ю серед жінок. Однак у той момент вона не думала про місце в рейтингу. Серед учасників були люди, які плавали з дитинства, тоді як її власна історія у плаванні почалася лише півтора року тому.
Для неї було важливіше інше — вона впоралася зі своїм страхом і здійснила мрію.
Після фінішу Василіса подякувала родині, брату, близьким і Богові. Але особливу роль у цій історії вона відвела своєму тренеру.
Коли Василіса прийшла до нього вперше, вона взагалі не вміла плавати. Півтора року він системно готував її до Босфору, поступово привчаючи до навантажень і відкритої води. Коли їй було страшно, він залишався спокійним і повторював, що вона впорається.
«Без мого тренера цього б не вийшло. Це наше спільне з ним досягнення», — наголосила Василіса.
А коли дівчина приходила з черговою, як сама називала її, «божевільною» ідеєю додому, рідні спочатку дивилися на неї з недовірою. Але згодом все ж підтримували.
Батько завжди в таких ситуаціях говорив їй: «Донечко, з Богом, нехай у тебе все вийде».
Після Босфору нової великої спортивної цілі Василіса поки не ставила. Вона повернулася до звичного життя та роботи, але продовжила активно тренуватися.
Інтернет-видання Бессарабії
