Для Зінаїди та Василія Велевих із села Виноградне Болградського району виноградарство – не основна робота і не бізнес. Це родинна традиція, яка передається з покоління в покоління.
Василій за фахом будівельник, а Зінаїда понад 46 років працює вчителькою. Та щороку, попри основну роботу, подружжя повертається до виноградника – обрізають лозу, доглядають за кущами, збирають урожай і виготовляють домашнє вино.
“Виноградарство – це у нас як хобі, як традиція”, – розповідає Зінаїда.
Цю справу Велеви перейняли від старших у родині. Виноград вирощували дід Василія та його батько. Тож для подружжя це не просто заняття, а спосіб продовжити те, що робили їхні предки.
У родині переконані: у господаря має бути домашнє сухе вино, яким можна пригостити гостей. При цьому Велеви наголошують – йдеться не про кількість випитого, а про якість і традицію.
Коли свого часу бюджетникам роздавали земельні ділянки, Зінаїда отримала два гектари. Один із них родина поступово засадила виноградом. До роботи долучалися й діти – саджали лозу вручну.
Подружжя обирало сорти, які, за їхніми словами, можна вирощувати без хімічної обробки. Серед них – білий, червоний та чорний «займер», «тисячник» і «тисячеперший».
“Ми їх нічим не обробляємо, ніякої хімії. Тому до нас приїжджають навіть із Черкаської області за виноградом уже багато років – саме тому, що він екологічно чистий”, – говорить Зінаїда.
Частину врожаю родина продає постійним покупцям. За словами Велевих, він телефонує ще в серпні, щоб домовитися про дату збору винограду. Інший виноград залишається для родини – його переробляють на вино.
Виготовлення вина у Велевих – це переважно ручна праця. Спочатку виноград перебирають і відділяють ягоди. Спеціальна машина допомагає відокремити м’якоть та інші частини. Потім виноград кілька днів бродить у ємностях. Після цього сік зливають і вичавлюють залишки під пресом. Особливу увагу у родині приділяють тому, щоб виноград бродив разом із м’якоттю та шкіркою.
“Я вважаю, що секрет нашого вина саме в тому, що виноград переброджується разом із м’якоттю та шкіркою. У шкірці багато пектину. Це, на мою думку, додає вину міцності й допомагає довго зберігатися”, – пояснює Василій.
Колись у господарстві було значно більше винограду. Родина мала гектар і ще 15 соток плантацій. Урожаю вистачало не лише для себе – вино продавали людям із Болграда, Одеси та сусідніх областей.
У погребах стояли десятки бочок. Раніше вони були переважно дерев’яними. За сезон Велеви могли наповнювати 12–14 бочок.
“До нового врожаю всі ці бочки вже були порожні”, – згадує Зінаїда.
Сьогодні родина скоротила виноградник. Через вік та обсяг ручної роботи залишилося близько 40 соток.
Для Зінаїди виноградник – ще й своєрідна зміна діяльності після багатьох років роботи у школі.
“Розумова праця теж хоче зміни. Хочеться щось поміняти: трохи фізичної, трохи розумової діяльності. Весь час бути з дітьми, не змінювати обстановку – це складно”, – говорить вона.
Втім, фізичної роботи на винограднику вистачає. Частину роботи допомагає виконувати трактор, зокрема культивацію. Але обрізання лози та багато інших процесів виконують вручну.
Саме тому виноградарство для Велевих – це нелегке хобі, а щоденна кропітка праця.
Більше дивіться у відео
Інтернет-видання Бессарабії
