У Рені вже стало доброю традицією проведення різних заходів, в ході яких здійснюється збір коштів та гуманітарної допомоги для ЗСУ. Відбулося вже кілька благодійних ярмарків, один із яких пройшов у березні в межах святкової програми «Колодія величаємо – весну зустрічаємо!», а інший – зовсім недавно, 20 квітня, і був приурочений до Дня подяки волонтерам, який відзначається у всьому світі.
Ця дата – гарний привід згадати, як зароджувався волонтерський рух у Рені та як нужденних підтримували небайдужі люди, для яких добровольча діяльність з допомоги нашим захисникам та всім, хто постраждав від війни – це покликання душі. І вони гідний приклад для наслідування.
З першого дня війни в селі Орлівка волонтери з-поміж місцевих жителів встановили біля поромної переправи Орлівка-Ісакча намет і допомагали тим, хто втік з небезпечних місць. Про те, як була організована ця робота, розповідав представник ГО «Агентство місцевого розвитку Орлівка-Картал» Анатолій Абгаш.
Намет, за його словами, працював цілодобово. Вдень чергували дівчата, а потім залишалися чергувати хлопці та дівчата. Щодня волонтери готували для біженців чай, каву, гарячі страви. Усю гуманітарну допомогу, яку надавала румунська сторона, роздавали як на поромній переправі, так і за її межами. У наметі була буржуйка, біля якої можна було зігрітися. Іноді виникала проблема з дровами, але волонтери намагалися її вирішувати, їм у цьому допомагала Ренійська міськрада. Коли ще було холодно, особливо у перші дні війни, румунська сторона давала пледи, одяг, їжу. Продуктами для біженців переважно допомагала румунська сторона, зокрема, мерія Ісакчі. Координацію цієї роботи на території митниці займала асоціація “Maria Andreea”.
У перші тижні війни у Рені почала відчуватися гостра нестача найнеобхідних ліків, які буквально сметалися з аптечних полиць. Свою лепту в усунення цього штучно створеного дефіциту зробила Світлана Діянова та її родичі в Молдові. Вона з сестрою весь березень 2022 року перебували в Кишиневі та через соціальну мережу Інстаграм оголосили збір коштів для придбання медикаментів.
Відгукнулося дуже багато небайдужих людей, серед яких чимало жителів Рені, а також його уродженців, які мешкають за кордоном. Загалом було зібрано близько 2000 доларів, на які, крім ліків, закупили дитячі суміші, пелюшки, а також памперси для дорослих, яких у ренійських магазинах особливо не вистачало.
Закупівля ліків з аптек в місті Кишинів проводилася дівчатами особисто. Благо, сестра Світлани фармацевт і допомагала розібратися в складі ліків. Крім того, Світлана Діянова шукала медикаменти на сайтах та замовляла, де дешевше. Багато препаратів закуповували адресно, для конкретних людей із конкретними діагнозами. Наприклад, після операцій на серці, нирці. Батьків Світлани, Павла та Наталю Стогнієнко, у місті добре знають, у них магазин на ринку: люди підходили, просили купити ті чи інші ліки та залишали свої номери телефонів. Сестри відправляли ліки не тільки для ренійців, а й в Ізмаїльський район. Їм навіть писали в Інстаграм та замовляли ліки з Бучі та інших міст Київської області, із Західної України. Через друзів в Одесі вони відправляли медикаменти приватними машинами на Херсонщину, поки туди ще можна було їхати.
Підприємець Віталій Ангельчев володіє невеликим готелем на околиці міста Рені біля траси, яка веде на міжнародний пункт пропуску, а далі — до Молдови та Румунії. Він і до війни збільшував кількість номерів, а з її початком, як-то кажуть, сам Бог велів робити це, бо у Рені стало багато приїжджих із зон бойових дій. Причому у готелі гостей не лише поселяють, а й годують місцевими стравами.
На момент нашого з Віталієм інтерв’ю (квітень 2022 року) у його готелі було 12 номерів, два з яких чотиримісні, їх підприємець добудував уже під час війни. Коли почалося широкомасштабне вторгнення, у його готель з першого ж дня приїхали люди. Переселенці знімали номери хтось на місяць, хтось на два. Розуміючи складне становище, в якому вони опинилися, Ангельчев пропонував їм жити безкоштовно, але багато хто відмовився, сказали, що платитимуть. Для постояльців були створені всі умови, є пральна машина, плита на кухні, вони могли самі собі готувати їжу, до їх послуг два холодильники. Серед вимушених переселенців було багато портових працівників з Миколаєва, Дніпра та інших міст. Один із номерів він навіть обладнав під хостел, поставивши п’ять ліжок. У готелі є чотиримісні та п’ятимісні сімейні номери, де люди могли жити навіть зі своїми домашніми улюбленцями.
Значною для Рені подією перших місяців війни стало прибуття гуманітарної допомоги з Франції, яку зібрали для мешканців міста наші земляки, які проживають у цій країні.
Як розповіла координаторка з отримання та розподілу допомоги Ай-Тана Казанаклі, ренійці у Франції – це віруючі люди, які хоч і поїхали з рідного міста, але душею вони з ним, вирішили допомогти землякам. До збору гуманітарної допомоги приєдналася і християнська організація “Армія порятунку”, віруючі французи. Багато наших земляків купували за свої гроші продукти і речі. Силами “Армії порятунку” гуманітарний вантаж доставили з міста Страсбурга до румунського міста Ясси, де його перевантажили на інший транспорт і привезли до Рені, доставку також сплатила ця християнська організація.
Спершу привезли одну партію, потім другу. Гуманітарну допомогу офіційно оформили на християнську церкву, пастором якої є Іван Казанаклі, чоловік Ай-Тани, він і отримав її на митниці. Оскільки збір цієї гуманітарки організували близькі друзі родини у Франції, уродженці Рені, вони вирішили, що допомогу мають отримати саме ренійці.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ. Детально розповісти в рамках однієї публікації про всіх, хто стояв біля витоків волонтерського руху в Рені, просто неможливо. Як і неможливо переоцінити їхній внесок у спільну справу допомоги нужденним та постраждалим від цієї жахливої війни. Наприклад, церкви «Світло світу» та її пасторки Мішель Потхітер, члени якої щодня готували у приміщенні універмагу благодійні обіди для переселенців; волонтерку Ельвіру Цехало, яка зі своїми німецькими друзями доправила гуманітарний вантаж для Ренійської міської лікарні; пенсіонера Сергія Лупу, екс-депутата міськради та колишнього керівника місцевих відділень «Нової пошти» у Рені – він своїм автотранспортом доставляв гуманітарні вантажі через державний кордон, оскільки чоловікам 18-60 років виїжджати заборонено; культурно-просвітницького центру «Шлях до життя» під керівництвом Марини Бохан, який працює з вагітними та молодими матусями та дуже допоміг жінкам-переселенкам зазначених категорій. І це далеко не повний перелік.
На головному фото уродженці міста Рені, які збирали гуманітарну допомогу для України.
Інтернет-видання Бессарабії
