Коли семирічна дівчинка вперше вийшла на сцену Будинку культури у рідному селі Кам’янське Арцизької громади, вона ще не знала, що через багато років представлятиме Україну на міжнародних культурних форумах, працюватиме зі світовими зірками сцени, реалізовуватиме масштабні грантові проєкти та допомагатиме зберігати одну з найвідоміших архітектурних пам’яток країни — Одеський національний академічний театр опери та балету. Але саме тоді, у маленькому бессарабському селі, почалася історія, яка переконливо доводить, великі професійні шляхи нерідко народжуються далеко від великих міст. Історією свого професійного та творчого шляху з журналісткою інтернет-видання «Махала» поділилася Ірина Волканова.
Її дитинство минуло в Кам’янському — серед широких степів, тихих ставків і неповторної атмосфери багатонаціональної Бессарабії. Тут вона навчилася поважати різні культури, слухати інших і розуміти цінність людського різноманіття. Ці уроки виявилися не менш важливими, ніж музична освіта, адже згодом стали основою її роботи у сфері міжнародної співпраці.
Музика з’явилася в її житті дуже рано. У сім років батьки віддали доньку до музичної школи по класу фортепіано. Відтоді сцена стала невід’ємною частиною її життя. Вона виступала на шкільних концертах, у Будинку культури, брала участь у фестивалях, а вже у дванадцять-тринадцять років разом із творчими колективами гастролювала сусідніми селами. Саме тоді прийшло усвідомлення, що мистецтво — це значно більше, ніж виступ. Це можливість об’єднувати людей, дарувати емоції й залишати в пам’яті щось важливе.
Після закінчення школи вона вступила до Одеського училища мистецтв і культури імені Костянтина Данькевича, а згодом продовжила навчання в Одеській національній музичній академії імені Антоніни Нежданової. Обрала один із найскладніших факультетів — фортепіанно-теоретичний, де поряд із музикою вивчала історію мистецтва, культурологію, літературу, авторське право, менеджмент мистецьких процесів. Під час навчання вона зрозуміла, що її покликання — не лише виконувати музику, а й створювати умови, за яких мистецтво може розвиватися.
Перші професійні кроки Ірина зробила ще студенткою в Одеському академічному театрі музичної комедії. Працюючи адміністраторкою рекламного відділу, побачила театр зовсім з іншого боку — не зі сцени, а з-за лаштунків. Саме там відкрилася справжня кухня великого мистецтва: десятки служб, сотні людей, безліч процесів, від яких залежить успіх кожної вистави. Вона зрозуміла, що гарний культурний проєкт народжується не випадково — за ним стоять професіоналізм, командна робота і щоденна кропітка праця.
Згодом доля привела її до концертно-театрального агентства, яке організовувало виступи артистів світового рівня. Коли їй було лише двадцять три роки, вона вже працювала над концертом Тото Кутуньйо, координувала рекламну кампанію, пресконференції, виконання технічних і побутових райдерів. Потім були проєкти за участю Хосе Каррераса, Лари Фабіан, Пласідо Домінго та інших всесвітньо відомих виконавців. Для молодої менеджерки це стало справжньою школою міжнародних стандартів. Вона переконалася, що великі імена вимагають не особливого ставлення, а бездоганної організації, уваги до деталей і повної відповідальності.
За роки професійної діяльності вона взяла участь у реалізації понад тисячі культурно-мистецьких проєктів. Але найважливіший етап розпочався вже після початку повномасштабної війни, коли вона отримала запрошення працювати в Одеському національному академічному театрі опери та балету. Перехід із приватного сектору до одного з провідних театрів країни став непростим рішенням, але саме він відкрив нові можливості для служіння українській культурі.
Сьогодні вона відповідає за міжнародні програми та грантові проєкти театру. Її робота давно вийшла за межі традиційного культурного менеджменту. Ірина шукає міжнародних партнерів, залучає грантове фінансування, розвиває співпрацю з європейськими інституціями, працює над цифровими й інклюзивними проєктами, впроваджує сучасні технології у сферу культури.
Одним із найважливіших професійних досягнень став грантовий проєкт «SPADSHCHYNA. DIGITAL. ODESA OPERA HOUSE». В умовах війни команда театру реалізувала високоточне 3D-лазерне сканування історичної будівлі Одеської опери, створила її цифрову модель, віртуальний тур тридцятьма сімома локаціями українською та англійською мовами, а також електронний каталог музейної колекції. Фактично йдеться про створення цифрового паспорта однієї з найвизначніших театральних споруд Європи — внеску у збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь.
Але на цьому цифрова трансформація не завершується. Сьогодні команда працює над створенням інклюзивного маршруту українською жестовою мовою, оцифруванням нотної бібліотеки, розвитком сучасних цифрових сервісів. На переконання Ірини Волканової, театр XXI століття має не лише берегти традиції, а й бути відкритим для кожного.
Не менш важливим напрямом стала міжнародна культурна дипломатія. Навіть у час війни артисти Одеської опери продовжують гастролювати Європою та Північною Америкою, а кожна така поїздка стає можливістю говорити зі світом про Україну мовою мистецтва. Саме тому вона впевнена: культура сьогодні — це не лише творчість, а й потужний дипломатичний інструмент, який формує довіру, об’єднує людей і допомагає світові краще зрозуміти нашу країну.
Водночас Ірина прагне зробити академічне мистецтво ближчим до сучасної аудиторії. Саме за її ініціативою театр почав розвивати власний бренд, зокрема було створено авторську лінію парфумів «Одеська опера», а нині триває робота над новими культурними продуктами. Це ще один приклад того, як сучасний маркетинг може працювати на популяризацію мистецтва, не втрачаючи його високої художньої цінності.
Попри численні міжнародні відрядження та масштабні проєкти, жінка завжди знаходить час повернутися до рідного Кам’янського. Тут живуть її батько, бабуся, дідусь та близькі люди. Вона називає село своїм місцем сили — місцем, де можна відновити внутрішню рівновагу, згадати дитинство і вкотре переконатися, що людина ніколи не повинна втрачати зв’язок зі своїм корінням.
Такий поділ виглядає природно: перший розділ — про становлення, другий — про професійне зростання, третій — про роботу в Одеській опері та збереження спадщини, четвертий — про сучасну місію та повернення до своїх витоків. Заголовки не просто описують зміст, а задають настрій кожній частині.
Інтернет-видання Бессарабії
