27 жовтня уродженцю Арциза, професору та почесному громадянину міста Зігмунду Циборту виповнилося 99 років. Майже все життя він прожив у Німеччині, куди його родина переїхала під час переселення німців з Бессарабії у 1940 році. Проте Циборт ніколи не втрачав зв’язку з рідним містом. Він досліджував його історію, допомагав колишнім мешканцям та їхнім нащадкам повертатися до Бессарабії, підтримував місцеві заклади гуманітарною допомогою та сприяв налагодженню дружніх відносин між Арцизом і закордонними містами. З нагоди 99-річчя професора за спільною ініціативою історико-краєзнавчого музею та відділу культури і туризму Арцизької міської ради на фасаді музею встановили пам’ятну дошку. Подробицями про цю подію з журналісткою інтернет-видання «Махала» поділилася директорка музею Надія Кочурова.
Зігмунд Циборт народився 27 жовтня 1927 року в Арцизі. Він був другим сином Альфреда та Пауліни Циборт, уродженої Шаало. Його батько був фермером і вчителем, цікавився історією рідного міста та збирав матеріали про минуле Арциза і Брієнна.
Зігмунд також мав здобути ґрунтовну освіту, проте його дитинство в Бессарабії закінчилося раніше, ніж родина планувала. Він провчився лише два роки у школі Вернера в Сараті, а у 1940 році Циборти змушені були залишили Бессарабію в межах переселення етнічних німців до Німеччини.
Для його родини, як і для інших бессарабських німців переселення стало справжньою трагедією.
Після служби у війську та звільнення з британського полону Зігмунд переїхав до Штутгарта, де знову об’єдналася його родина. У 1947 році він закінчив середню школу. Через нестачу місць у вищих навчальних закладах після війни спочатку опанував професію механіка та склав іспит на звання кваліфікованого робітника.
Згодом вступив до Штутгартського технічного університету, де здобув освіту викладача професійної школи. Після навчання склав державні педагогічні іспити.
Першим його місцем роботи стала професійна школа в Маульбронні, де він працював асесором. Там же він одружився з Леонідою, уродженою Хеммерлінг. Подружжя виховало трьох дітей. У 2022 році Зігммунд і Леоніда відзначили залізне весілля — 65 років спільного життя.
У 1965 році Зігмунд Циборт розпочав роботу у сфері міжнародної допомоги розвитку. Він брав участь у створенні професійних шкіл у Сомалі, Аддис-Абебі та Сантьяго-де-Чилі.
Через шість років повернувся до Німеччини, щоб приділяти більше уваги освіті своїх дітей. Працював радником у Міністерстві допомоги розвитку у Франкфурті, а згодом долучився до створення програми базової професійної освіти у Вюртемберзі.
Циборт став професором і заступником директора семінару для студентів-педагогів, викладав професійну педагогіку та дидактику в університеті Карлсруе. У межах такої діяльності також працював за кордоном, зокрема в Танзанії.
Попри міжнародну кар’єру, він не забував про Бессарабію. Циборт очолював земляцький комітет Арциза, а з 1991 року, ще до виходу на пенсію, був членом Федеральних зборів та Федеральної виконавчої ради земляцтва бессарабських німців.
Він долучався до проєктів, пов’язаних з історичною спадщиною регіону. Зокрема, брав участь у відновленні церкви в Сараті у 1996 році.
Значну увагу Циборт приділяв дослідженню історії бессарабських німців. Він написав біографію свого дядька Карла Рюба, підготував серію публікацій про сільське господарство Бессарабії для видання земляцтва та створив компакт-диски з презентаціями про історію німецьких колоністів.
Його робота не обмежувалася письмовими дослідженнями. Циборт виступав із лекціями та історичними доповідями. У березні 2023 року він погодився виголосити вступну доповідь на культурному заході в Штутгарті про переселення бессарабських німців до окупованої Польщі у 1941–1945 роках. У Бессарабському німецькому товаристві його до нині називають одним з останніх носіїв досвіду покоління, яке пережило ті події.
Історія Арциза для Зігмунда Циборта була не лише предметом досліджень. Він прагнув відновити зв’язки між людьми, яких розділили переселення, війна та кордони.
Після від’їзду німецьких колоністів у 1940 році в місті залишилися їхні будинки, могили та пам’ять про попередніх мешканців. Люди, які оселилися в Арцизі після війни, часто мало знали про його попередню історію. Водночас колишні жителі, які облаштувалися в Німеччині та інших країнах, мріяли повернутися до Бессарабії, побачити рідні місця й знайти могили батьків.
Професор багато зробив для налагодження дружніх відносин між колишніми та нинішніми жителями міста Арциз. Він неодноразово приїздив до Бессарабії разом із колишніми мешканцями та їхніми родичами допомагаючи їм знову відчути зв’язок із батьківщиною.
Циборт також привозив гуманітарну допомогу для місцевих шкіл і Теплицького сільськогосподарського ліцею. Його підтримка була особливо важливою у складні для України часи – у перше десятиліття незалежності.
Ще одним значущим проєктом стало створення меморіалу засновникам Арциза на міському кладовищі. Його спорудили до ювілею міста за проєктом професора Зігмунда Циборта та архітектора Михайла Боканчи. У привітанні від мешканців Арциза цей меморіал назвали одним з найгарніших пам’ятних місць Бессарабії.
Циборт також долучився до розвитку відносин між Арцизом і французьким містом Арсі-сюр-Об (Arcis-sur-Aube). Назви двох міст пов’язані між собою історично: Арциз отримав назву на честь французького міста. Під час спільного візиту представники Арциза познайомилися з почесним мером Арсі-сюр-Об паном Піа, якого згодом запросили на святкування ювілею Арциза.
Під час однієї з таких урочистостей Зігмунд Циборт і французький представник отримали звання почесних громадян Арциза. Згодом делегацію українського міста запросили до Франції, де уклали угоду про дружбу та співпрацю, але досягнуті домовленості так і не вдалося повністю реалізувати.
Арцизький історико-краєзнавчий музей багато років підтримує зв’язок із Зігмундом Цибортом. Він передавав закладу інформацію про свою родину, ділився історичними матеріалами та допомагав відтворювати минуле міста.
«Ми з ним постійно на зв’язку. Він дуже багато нам дає інформації, тому що пам’ятає Арциз. Він пам’ятає людей, будинки, різні історії», — розповіла директорка музею Надія Кочурова.
У першій залі музею, на так званій «німецькій стіні», представлені фотографія Зігмунда Циборта та план Арциза, створений його батьком Альфредом.
«Його батько писав історію Арциза і Брієнна, робив план міста. Зігмунд продовжив цю роботу. У нього є свої публікації, матеріали про Арциз. І для нас це дуже важливо», — зазначила директорка музею.
Альфред Циборт написав книжку «Арциз — Бессарабія», яку його син передав місту. Таким чином, родинна справа з дослідження історії Арциза продовжилася вже в наступному поколінні.
Надія Кочурова особисто зустрічалася із Зігмундом Цибортом у Німеччині. У 2022 році вона була у складі делегації з півдня Одещини, яка вирушила на Bundestreffen у Штутдгард — традиційну зустріч нащадків німецьких колоністів, що проживали в Бессарабії у XIX — на початку XX століття.
Через стан здоров’я Зігмунд Циборт не зміг тоді приїхати на цю зустріч, проте запросив делегацію до себе додому. Як розповіла директорка музею, він і сьогодні попри вік добре орієнтується в сучасних технологіях та підтримує зв’язок із земляками.
Востаннє професор відвідував Арциз близько десяти років тому. Нині вік, стан здоров’я та війна не дозволяють йому знову приїхати до рідного міста, однак бажання побачити його залишається.
«Він дуже скромна людина. І навіть коли робить якусь гарну справу, завжди просить: “Не треба нічого про мене розповідати”. Він ніколи не прагнув бути в центрі уваги», — розповіла Надія Кочурова.
Водночас директорка музею вважає, що про таких людей важливо розповідати наступним поколінням. Зігмунд Циборт і сьогодні залишається патріотом свого міста. За словами Надії Кочурової, він часто повторює фразу, яка стала для нього знаковою: «Арциз завжди має йти вперед».
В Арцизі вже існує традиція встановлення пам’ятних дошок, присвячених історії міста та його минулому. Однак цього разу вшанували людину, яка не лише прожила майже століття, а й присвятила значну частину життя збереженню історичної пам’яті про рідний край.
«Не кожна людина доживає до такого віку. І ми вважаємо, що пан Циборт повинен знати, що в Арцизі його дуже цінують. Тому вирішили встановити цю дошку», — пояснила Надія Кочурова.
Особливість пам’ятної дошки полягає в тому, що вона розповідатиме не лише про самого Зігмунда Циборта, а й про його родину. За словами директорки музею, згодом відвідувачі зможуть за допомогою QR-коду дізнатися більше про життя та діяльність не лише професора, а й інших представників його роду, пов’язаних з Арцизом.
Історія Зігмунда Циборта — це частина минулого Бессарабії, в якому переселення змінило долі тисяч людей. Він зумів перетворити власний зв’язок із рідним містом на багаторічну роботу зі збереження його історії, підтримки мешканців і відновлення контактів між людьми, яких розділили кордони.
У свої 99 років Зігмунд Циборт залишається людиною, яка допомагає Арцизу пам’ятати своє минуле й підтримувати зв’язок із тими, для кого це місто досі є батьківщиною.
Фото надані Надією Кочуровою.
Інтернет-видання Бессарабії
