Колись вона стояла біля шкільної дошки й навчала дітей відчувати слово. Потім вела кадрове діловодство та допомагала батькам розвивати сімейний бізнес. А сьогодні створює красу – виготовляє букети та свічки ручної роботи з мила, робить перманентний макіяж і не лише, а ще й навчає інших цьому мистецтву. Історія жительки Рені Ганни Савічевич як свідчення несподіваних поворотів долі та доказ того, що ніколи не варто боятися змінюватися й іти вперед – в матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
1997 рік став для Ганни знаковим: вона закінчила школу, перемогла у районному конкурсі краси, а також вперше спробувала себе як викладачка української мови та літератури. Саме в цьому році вона вступила до Ізмаїльського державного гуманітарного університету, що стало важливим кроком у її професійному розвитку. Водночас відбулося її знайомство з іноземцем – сербом Перо Савічевичем, що надалі стало важливою частиною її життєвого шляху.
2000 рік теж був знаковим: відбулося весілля та народилася донечка Олена. Ці події стали початком нового етапу життя, наповненого творчістю, натхненням і відповідальністю.
На третьому курсі університету, у 20 років, Ганна поєднувала навчання з материнством, а на п’ятому курсі готувалася до державних іспитів і захисту диплома, бувши вагітною другою дитиною. Через тиждень після успішного захисту народився син Дмитро.
У 22 роки Ганна вже мала диплом гуманітарного університету, двох дітей і педагогічний досвід. Коли діти трохи підросли, вона влаштувалася до приватної компанії – у відділ кадрів до підприємця Сергія Семеновича Маржина, де здобула цінний досвід у юридичних та економічних питаннях ведення бізнесу. Ці знання знадобилися згодом, коли батьки придбали базу відпочинку. Ганна допомагала оформлювати документи, ремонтувала будиночки та впорядковувала територію разом із рідними. Проте це заняття не стало для неї основним – життя приготувало новий поворот.
Понад 18 років тому Ганна почала займатися візажем: спочатку фарбувала подруг, а згодом це захоплення перетворилося на улюблену справу.
«Усе почалося зовсім випадково. Спочатку одна подруга попросила: «Зроби макіяж, як собі», потім інша… Так поступово захоплення стало професією», – згадує Ганна.
Ймовірно, творчі здібності – родинна риса. Її бабуся, теж Ганна, на честь якої й назвали онуку, колись також перетворила хобі на справу життя. Вона виготовляла весільні прикраси з гофрованого паперу та тонкої жерсті, які тоді були великою рідкістю. Її роботи цінували навіть за межами рідного міста, а замовлення надходили з сусідніх областей.
Паралельно Ганна опанувала створення букетів та свічок ручної роботи – композицій із мила, що виглядають як справжні квіти, але їх можна використовувати. Хоча цьому вона спеціально не навчалася – талант перейшов від бабусі, як спадок і натхнення.
Згодом Ганна пройшла навчання з техніки перманентного макіяжу – татуажу брів, стрілок і губ, а після базового курсу взяла індивідуальні заняття в однієї з найкращих майстринь – Ксенії Марінової, щоб довести майстерність до досконалості.
Вона також цікавилася татуюванням. Майстер і вчитель Юрій Нагайцев відкрив їй таємниці тату, а згодом направив до неї хлопця, який попросив написати слово, яке він пізніше перекриє. Це було слово «Успіх» – символічне й знакове, що стало частиною її професійного шляху.
Сьогодні Ганна не лише практикує, а й навчає інших. Вона завжди каже своїм ученицям: «Краще зробити менше, ніж переборщити».
А ще вона має особливий напрямок роботи, про який вона говорить з хвилюванням – допомога онкохворим.
«Коли до мене приходять після хіміотерапії, то перманентні брови я роблю абсолютно безплатно, як подарунок. Це дуже важливо для мене – дарувати людям не лише красу, а й надію», – розповідає моя співрозмовниця.
У вільний час Ганна займається спортом, який дає сили й витримку, такі необхідні в наш непростий час.
«Війна багато що змінила в кожному з нас. Вона зробила мене сильнішою, глибшою, свідомішою. Я мрію, щоб вона скоріше закінчилася, і ми могли просто жити, дихати, любити, творити. Щодня молюся про захист і вірю, що Бог оберігає нас. Дуже переживаю за своїх дітей — доньку Олену, зятя Ярослава, сина Дмитра, його дівчину Каталину, маму і тата, брата і його сімʼю, усіх рідних і близьких, які зараз живуть і працюють в Україні у цей нелегкий час. Саме з них я черпаю свої сили. Вони – моя гордість, мій стимул і моє натхнення. Бо життя прекрасне, поки поруч ті, заради кого хочеться вставати, усміхатися й іти вперед», – ділиться Ганна.
Ганна поділилася і приємною новиною: нещодавно до неї завітали подружжя Валентина та Сергій Шавловські.
«Вони замовили у мене мило ручної роботи, яке поїде до їхньої донечки в Австрію – для подарунків. Валентина дуже любить квіти, вирощує неймовірно красиві та рідкісні рослини у своєму квітнику, у великому затишному будинку. А Сергій – людина з золотими руками, творить дива з каменю та гіпсу. Завдяки його таланту наш парк прикрасили такі об’єкти, як пам’ятний знак «Планета Рені» та композиції «Червона Шапочка і Сірий Вовк», «Ворона з сиром». А ще, знаючи, як я люблю квіти, вони подарували мені гарні вуличні рослини. Я їх висадила та навіть зняла відео – тепер кожного разу, проходячи повз, з теплом згадую цей жест уваги», – розповідає вона.
За її словами, саме з таких простих, але щирих моментів складається натхнення й віра в добре.
«Зараз я живу з подякою і вірою, люблю людей, люблю створювати навколо себе красу і тепло. Хочу нести цей стан далі – ділитися ним, як світлом», – додає Ганна.
Фото надані Ганною Савічевич.
Інтернет-видання Бессарабії
