Неллі Степанівні Тарасенко 71 рік, вона і на городі працює, і на театральну сцену піднімається, і, взявши рюкзак, полетіти до сина в Марокко здатна. Як їй це вдається, де бере сили та енергію? Про це ми поговорили з нею напередодні Міжнародного дня людей похилого віку.
Неллі народилася в Болграді в 1951 році, вона була найстаршою з 4-х сестер. Закінчивши школу, вирушила до Кишинева до дядька, який влаштував дівчину працювати на будівництво. Пропрацювавши там два роки, Неля вирішила, що будівництво – не для неї, її манить мистецтво.
Зібравши речі, вона у 19 років вирушила до Москви вступати до Щукінського театрального училища. Вона навіть пройшла первинний відбір, але втрутилася доля.
«Перед самим від’їздом у мене сильно заболів зуб, і на прослуховування я прийшла з роздутою щокою. Говорити нормально не могла. Це, напевно, стало причиною того, що я не пройшла», – розповідає Неллі Степанівна.
Дівчина повернулася назад до Молдови, але не стала більше витрачати час на будівництві, а вступила до культпросвітучилища у місті Сороки. Успішно його закінчивши, не стала чекати на розподіл, а сама вирушила до Міністерства культури Молдавської РСР, де заявила, що працюватиме в архіві заводу «Счетмаш».
“Я там недовго пропрацювала, мене не влаштовувала маленька зарплата. Мені на той момент запропонували посаду директора Будинку культури в одному із сіл, але я не захотіла. А зайняла вакансію завідувачкою бібліотеки того ж заводу”, – згадує Неллі Тарасенко.
Там же, у Кишиневі, у свої 24 роки вона встигла за один рік вийти заміж, вступити до університету та народити першу дитину.
«З Анатолієм ми прожили до його смерті у 2007 році. Я народила йому двох синів – Олега та Сергія. Ах, який мій Анатолій був цікавим чоловіком», – з ностальгією в голосі говорить Неллі.
Поки наша героїня вчилася і працювала, вона встигла кілька разів піднятися на сцену, як і мріяла в 19 років. Вона танцювала в ансамблі «Веселія», читала вірші на вечорах та заходах.
Коли розвалився СРСР, не стало й бібліотеки. Неллі Степанівна працювала у кіоску «Молдпрес» до виходу на пенсію.
«Чудова робота. Свіжі газети та журнали. Я читати з дитинства люблю, І робота у мене була підходяща для такого захоплення», – сміється моя співрозмовниця.
Нині окрім книг у житті сучасної людини є і інтернет, Неллі Степанівна в помірному обсязі освоїла цю технологію.
«Сам інтернет мене дратує. Занадто багато всього, поганих новин та нісенітниці, але можна дізнаватися важливу інформацію. Мені подобається фейсбук, переглядати фотографії та читати маленькі історії до них. Мені подобаються месенджери, можна швидко спілкуватися, обмінюватися фото. Але все ж таки книги я люблю більше», – розмірковує героїня.
Після смерті чоловіка в 2007 році, Неллі повернулася до рідного Болграда в будинок своєї матері.
«Будинок у мене старенький, але я його люблю. Перебудувала потроху. Город, квіти, свійські тварини. З усім справляюсь сама. Город кличе мене, шепоче мені: «Неля, Неля!», встаю та йду працювати. Я маю все для життя», – з посмішкою розповідає жінка.
У Болграді Неля відвідує всі культурні заходи, вона є активним членом ГО «Фонд імені Інзова», часто ходить до бібліотеки, а ще вона – актриса самодіяльної театральної студії «ОнгЪл».
«Знаєте, як писав класик: «Коханню всі віки покірні». Я б додала: мрії всі віки підкорені. А для цього не треба сидіти та чекати, треба йти та робити», – заявляє моя героїня.
Неллі сама прийшла до театральної студії, сама попросила роль, на той час Маргарита Братоєва, хореограф із Болгарії, ставила виставу «Спомен за наша сватба». У ньому Неллі Степанівна отримала невелику роль. Цей епізод жінка зробила яскравим і незабутнім.
«Я добре її зіграла. Так і залишилась у театрі. Я граю, як дихаю. Я відчуваю роль серцем, на сцені не про що не думаю, я живу. Я так мріяла про це у 19 років, але здійснила у 71 рік», – з усмішкою каже вона.
І це правда, Неллі Степанівна надзвичайно талановита і самобутня актриса, стала улюбленицею глядачів.
«Ніколи не треба скаржитися, ніколи! Потрібно вставати та йти. Хочеш на город, хочеш у театр, у гості, на ринок – йди», – ділиться вона своїм секретом.
Неллі Степанівна – рішуча жінка, коли їй було під 70 років, вона зібрала речі в один рюкзак і вирушила до сина в Марокко, він там живе та працює. Не знаючи мов, подолала кілька країн та тисячі кілометрів, пройшла кілька кордонів та зробила кілька пересадок.
Другий син живе зараз у Канаді, і Неллі Степанівна всерйоз подумує змотатися і до нього на тиждень-другий. Вона часто їздить до Молдови до родичів, нещодавно повернулася з театрального фестивалю в Болгарії. Вона – яскрава та весела, сміється так, що аж шибки тремтять. У цьому, мабуть, і є секрет незвичайної життєвої енергії цієї жінки – жити на повну котушку і не боятися ні віку, ні труднощів.
Серафим Савченко
Інтернет-видання Бессарабії
