Інтернет-видання Бессарабії

Популярний у Бессарабії агрегат з минулого, про який молодь майже нічого не знає

24 Січня 2025 16:01
Наталя Іванова
Популярний у Бессарабії агрегат з минулого, про який молодь майже нічого не знає

Співробітники Болградського історико-етнографічного музею зібрали цілу колекцію старовинних балонів для газованої води, які можуть багато про що розповісти. Нещодавно колекція поповнилася ще одним експонатом. Про це повідомляє Махала з посиланням на сторінку музею в Фейсбук.

Мешканець  міста Болград Валерій Васильович Абаджієв передав в дар музею білий балон для газованої води 30-х років ХХ століття, виготовлений на фабриці Б. Хельмана з написом «Болград». Такі балони називалися сифони – від грецького слова σίφων «трубка, насос»).

Директорка музею Тетяна Туфекчи та Валерій Абаджиєв

«Сифон поповнив нашу колекцію блакитних балонів фабрики «Газована вода» М.Хельмана з написом «Болград» 1934 року та написом «Кубей», а також фабрики «Квас» П.Цукермана з написом «Кишинеу». Балони виготовляли із чеського блакитного скла», – розповіли співробітники музея.

За даними директора Геологічного інституту Румунії Еугеніу Джурджеу у книзі «Минуле і сьогодення Бессарабії», яка була видана в місті Бухарест у 1928 році, на території Бессарабії в 1924 році було 42 фабрики з виробництва газованої води: у містах – 31, у селах – 11.

Спогади минулого

Співробітники музею поділилися спогадами Олександра Розновського, мешканця м. Галац, Румунія,  про виробництво газованої води в Бессарабії. Ось що він розповів (скорочено).

«У моїх батьків також були подібні. Моїм обов’язком було періодично наповнювати їх, тому що в ті часи в Румунії пили вино у вигляді ШПРИЦя: у склянку наливали 2/3 вина та 1/3 газованої води з сифону (або ж окремо на стіл ставили келих вина та поруч склянку води з сифона).

Сифон був абсолютно невід’ємною частиною кожного дому. Під час застілля за гулянням з 6-8 осіб спустошувалося щонайменше 4 сифони місткістю 1 літр (іншої ємності не було). Спочатку всі вони були скляні, потім їх почали випускати в металевій сітці, щоб уникнути травм під час вибуху сифона, а таке траплялося.

Був і в мене такий досвід. Повертаюся з двома заправленими сифонами, піднімаюсь сходами, за кілька сходинок до нашого поверху спотикаюся і падаю. Сифон у правій руці гуркотить об ребро сходинки і … ВИБУХАЄ! У моїй руці залишається лише головка. Вискочили всі сусіди. Два поверхи та цокольний були залиті газировкою, уламки були скрізь, навіть біля вхідних дверей.

Мені дуже пощастило. На мені не було навіть подряпини, виходячи з того, що сифон вибухнув прямо впритул з правим боком. Але я ревів від жахливого переляку. Мене «відкачували» всім під’їздом і лаяли мого тата, який послав дитину заправити сифон замість того, щоб сходити самому.

Тоді я подумав, що сифон легко може зійти за таку собі нехилу гранату – уламки летять як мінімум у радіусі 10 м, а може й більше. Експериментів не проводив… одного вистачило.

Процес наповнення сифону був такий: працював компресор і крутилося велике колесо – начебто маховик. Сифон встановлювали дном догори в цей агрегат, у спеціальний захват з обох боків. Носик знаходився в герметичному патрубку, через який подавалася водопровідна вода та СО2 з балонів через компресор. Сифонщик натискав педаль ногою, ручка головки натискалася до максимуму, відкриваючи клапан, і в сифон надходила вода з газом. Тривало це десь 30 секунд.

Це задоволення (газована вода в сифоні) коштувало копійки, мінералка в літрових пляшках у магазині була дорожчою у три рази.

Сифони робили з товстої нержавіючої сталі на 5-10 літрів. Де брали голівки, не знаю. Вважаю, що від старих сифонів, що віджили свій застільний вік, або ж виточували зовсім нові (токарів та фрезерувальників високого розряду тоді було багато).

Пізніше у продажу з’явилися літрові сифони з дюралюмінію з резервними балончиками по 10 шт. Береш сифон, відгвинчуєш голівку, заливаєш водою, компотом, розведеним сиропом, закручуєш голівку. У тримач, як у патрон, над ручкою вставляється балончик. Сифон треба заправляти, тримаючи на столі. Бо при виході газу відбувається дуже активне бурління з тремтінням і ривками сифона».

Популярний предмет радянського періоду

Не було сім’ї, де не користувалися б цим агрегатом. Тому в СРСР виробництво сифонів для газування було масовим.

Приготування домашніх газованих напоїв було сімейною розвагою та обов’язковим святковим ритуалом. При створенні напоїв та коктейлів йшли в хід сиропи, варення та алкогольні складові.

Радянські механічні заводи та промкомбінати виробляли металеві, скляні сифони, а також балончики з харчовим вуглекислим газом. Балончики були перезаправні. Їх можна було використати, а потім здати до господарського магазину в обмін на нові. Вартість коробочки з десятьма балончиками становила 1 рубль 30 копійок, а використані брали по 8 копійок за штуку.

Пік торгівлі газованою водою в сифонах, що розливається по скляних пляшках, припав на 20-30-ті роки ХХ століття, коли більшість сифонів виготовлялася з чеського скла. Сифони цієї епохи зараз можна зустріти лише в антикварних магазинах та музеях.

У 90-х роках виробництво сифонів та балончиків закрилося, продаж їх у магазинах припинився і культуру домашньої газованої води було забуто.

Поділитись
Зараз читають