Музикант із села Дмитрівка Городненської громади Василь Карастан пам’ятає кожну деталь того дня, коли знайомий родини сказав, що дарує йому гармошку. Він, не зволікаючи, взув калоші на босі ноги та побіг забирати інструмент. Він тримав його вперше в руках і не міг повірити, що тепер це – його. Про свій шлях до музики він розповів журналістці видання “Махала”.
«Пам’ятаю свої перші емоції, як я стрибав від радості, що в мене є гармошка», – розповідає музикант.
Той подарунок визначив усе його життя. Сьогодні Василь Карастан – один із небагатьох носіїв традицій народної музики Бессарабії у Болградському районі. Самоучка, який не навчався у музичній школі, але грає на весіллях багато років.
Музичної освіти у Василя не було. Його консерваторією стала центральна вулиця села Дмитрівка – простір навпроти церкви, де традиційно зустрічалися наречені.
«Музиканти завжди стояли осторонь і грали народну музику. Звучали різні народні пісні», – згадує Василь.
Він із друзями спеціально приходив туди, щоб спостерігати за музикантами. Уважно слухав, запам’ятовував, які кнопки натискають, з якої ноти починається кожна мелодія. Потім повертався додому і годинами намагався повторити почуте.
Метод був простий, але вимагав неймовірної наполегливості: слухай, запам’ятовуй, відтворюй, виправляй, повторюй. Знову і знову.
«Поки не доводив до ідеалу, я не зупинявся грати», – каже музикант.
Така самоосвіта тривала роками. Без нот, без викладачів, без теорії музики. Лише слух, пам’ять та бажання грати.
Поступово Василь Карастан опанував репертуар місцевих музикантів. Навчився грати гагаузькі, болгарські, українські народні пісні. Розвинув власний стиль. І з часом став одним із найкращих гармоністів села Дмитрівка.
Його почали запрошувати на весілля – це було найвище визнання для сільського музиканта. Весільний музикант у селі – це не просто виконавець. Це людина, яка тримає традицію, створює атмосферу свята, веде гуляння від початку до кінця.
«Я став одним із кращих музикантів села. Почав грати на весіллях», – стримано каже Василь, хоча за цими словами – десятки, можливо, сотні весіль, тисячі годин музики.
Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Молоде покоління не виявляє інтересу до традиційних музичних інструментів. Гармошки замінили плейлисти у смартфонах.
«Зараз, звичайно, ситуація змінилася. Молодь не хоче вчитися грати на музичних інструментах», – констатує музикант.
Василь Карастан належить до останнього покоління народних музикантів, які зберігають автентичну традицію гагаузів української Бессарабії. Покоління, яке вчилося не у класах, а на вулицях, не за підручниками, а на слух.
Попри вік, Василь не залишає музику. Для нього це давно вже не просто хобі – це спосіб зберегти те, що зникає.
«Не дивлячись на те, що я вже в літах, я й зараз з цікавістю ставлюся до нових знайомств, мені цікаво дізнаватися щось нове та спілкуватися з музикантами», – каже він.
Василь усвідомлює: коли зникає музика – зникає частина культури. Коли зникає культура – зникає мова, ідентичність, зв’язок між поколіннями.
«Нам обов’язково треба зберегти культуру та мову», – наголошує музикант.
Інтернет-видання Бессарабії
