Кожного року 7 грудня в Україні відзначають День місцевого самоврядування. Є люди, які присвячують цій справі багато років свого життя і залишають помітний слід у розвитку своєї громади. Однією з таких є Надія Юхимівна Бянова з села Задунаївка, яка завжди добре розуміла потреби своїх односельців. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з колишньою посадовицею, аби пригадати ключові події її роботи та розповісти про людину, що стояла за важливими змінами в житті села.
Надія Юхимівна народилася у 1938 році в селі Задунаївка. Коли їй було п’ять років, помер батько, а вже у сім років мати вдруге вийшла заміж і переїхала в сусідню Іванівку. Рідний дядько та дід наполягли, щоб дівчинка залишилася з ними. Дядько і тітка, які не мали ще тоді власних дітей, вдочерили та виховали її як рідну доньку.
Після закінчення сьомого класу Надія вступила до Білгород-Дністровського сільгосптехнікуму, де здобула фах агронома. Після навчання її направили працювати в МТС села Главані, а у 1957 році перевели на посаду агронома в село Делень.
«Я почала працювати дуже юною дівчиною, але роботу виконувала сумлінно і завжди отримувала гарні відгуки від керівництва», — згадує вона.
Через рік Надія Юхимівна вийшла заміж за свого односельця і повернулася до рідної Задунаївки. У родині народилися троє синів: Дмитро (1959 р.н.), Володимир (1962 р.н.) та Сергій (1975 р.н.).
Певний час працевлаштуватися за фахом у Задунаївці не вдавалося, згодом їй запропонували викладати агрономію та механізацію у школі. Після двох років роботи педагогом жінка зрозуміла, що це не її шлях.
«Тоді я вже відчула, що педагогіка — не моє. У школі мене вмовляли вступити на вчителя біології, але я твердо вирішила вчитися заочно в Одеському сільгоспінституті», — розповідає вона.
У 1967 році Надія Юхимівна закінчила інститут і отримала спеціальність вченого агронома та економіста. Починаючи з 1963 року, вона паралельно працювала економістом у плановому відділі контори і пропрацювала на цій посаді понад 20 років, зарекомендувавши себе як досвідченого та відповідального фахівця.
У 1985 році тодішній голова сільради Микола Миколайович Градесков зібрався на пенсію, і Надії Юхимівні запропонували очолити сільську раду.
«Пам’ятаю, як прийшла додому зі сльозами на очах і не знала, що робити. З одного боку, я була виснажена багаторічною роботою з цифрами, а з іншого — ця посада вимагала ще більшої відповідальності. Порадившись із чоловіком, почула від нього наступне: “Роби так, як вважаєш за потрібне, але пам’ятай про велику відповідальність”. Після довгих роздумів я погодилася», — згадує вона.
Із того часу жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Депутати тричі висловлювали їй довіру та переобирали головою сільради. Десять років її роботи припали на надзвичайно складні часи: економічний спад у 1986–1991 роках, гострий дефіцит, а потім і перші роки незалежності з повним розривом економічних зв’язків між колишніми республіками СРСР. Попри це, Надія Юхимівна прагнула розвивати село і створювати сприятливі умови для людей.
«Було дуже важко — бюджету у сільради майже не було. Але я змогла вибудувати дружні стосунки з головами колгоспу, і вони завжди допомагали у найскладніші моменти», — каже вона.
В першу чергу вона взялася за відновлення занедбаних об’єктів. Так у селі нарешті добудували сільську баню — про яку роками лише говорили. У приміщенні старого магазину по вулиці Шкільній, що давно не працював, відкрили перукарню, тож людям більше не доводилося їздити до сусідніх сіл шукати послуги перукаря. Пізніше її перенесли до новозбудованого будинку побуту — також зведеного за часів роботи Надії Юхимівни.
Одного вечора, повертаючись додому розмоклим після дощу провулком, вона замислилась: «А як же доярки ходять такими провулками щодня у темряві — о п’ятій ранку?».
Наступного дня вона обговорила це питання з головою колгоспу. У колгоспі одразу ж організували виготовлення тротуарної плитки, а колгоспна будівельна бригада під керівництвом Дмитра Дмитровича Нєнова виклала доріжки у всіх важкопрохідних місцях. Доріжкою з плитки облаштували й вулицю Садову — єдину в селі, яка досі не має асфальту.
На той час у селі була маленька поліклініка, що не могла забезпечити потреби людей. Надія Юхимівна вирішила створити повноцінну лікарську амбулаторію. Для цього обрали старе приміщення інкубатору та зробили капітальний ремонт. Місцева бригада була зайнята, тож майстрів шукали в Кубеї.
«Були й ті, хто казав, що я не зможу втілити проєкт, бо не знайду достатньої кількості медичного персоналу. Але я твердо відповідала: “Все буде добре. Проєкт реалізується”», — згадує Надія Юхимівна.
Амбулаторія повністю відповідала всім медичним вимогам. У ній були створені кабінети для усіх спеціалістів: реєстратура, стоматологічний кабінет, кабінет терапевта, кардіолога, акушерки, головного лікаря, кабінет аналізів та фізіотерапії. Районне керівництво приміщення успішно прийняло, але головний районний лікар Микола Гаврилович Чернюк відмовив у дозволі на відкриття мотивуючи це тим, що за нормами законодавства кількість населення в селі була недостатньо.
Розчарована, вона повернулася додому і вже на найближчий сесії винесла це питання на обговорення. Запропонувала депутатам звернутися до жителів сусіднього села Острівне з пропозицією об’єднатися, щоб мешканці обох сіл могли отримувати медичні послуги в Задунаївці. Депутати підтримали таку ідею одностайно, мешканці Острівного теж погодилися.
«Я знову приїхала до Миколи Чернюка. На цей раз я була підготовлена і мала всі необхідні документи та заявила, що тепер у нас є необхідна кількість людей. Він був шокований моєю наполегливістю», — згадує жінка.
У новій амбулаторії почали працювати лікарі Олександра Дмитрівна Бузіян, Єфросинія Іванівна Узун, Марія Христофорівна Терзі, Лариса Георгіївна Федорова та інші.
Наприкінці 80-х, за численними проханнями мешканців, Надія Юхимівна посприяла відновленню Свято-Успенської церкви. Музей, який розташовувався в церковній споруді, перенесли до школи, а для вирішення важливих церковних питань була створена церковна двадцятка.
«На той момент це виглядало дивно — влада допомагає відкривати церкву, яка десятиліттями була заборонена. Люди навіть жартували з цього приводу, але державна політика дійсно тоді різко змінилася у бік церкви», — каже вона.
Ще одним великим проєктом став пам’ятник Христо Ботеву, облаштування шкільного подвір’я та створення музейної кімнати, присвяченої його життю й творчості. Проєкт реалізували за кошти, зібрані у Болгарії.
До Задунаївки якось приїхала група болгарських будівельників, які працювали у Кілійському районі та захотіли побачити село, де жив їхній національний герой. Саме вони згодом і виконали більшу частину робіт. Монумент Христо Ботева створив болгарський скульптор Георгій Недялков — і ця робота стала однією з найуспішніших у його кар’єрі.
У парку, де встановили пам’ятник (2,8 м заввишки), мали провести урочисте відкриття. Проблемою стало те, що доріжок навколо не було зовсім, а це могло створити неприємності під час відкриття пам’ятника, якби сталася негода.
«Я поїхала до райвиконкому просити допомоги. Голова спершу відмовив — мовляв, не на часі. Але я навела аргументи, переконала — і на момент відкриття пам’ятника 2 червня 1991 року парк уже мав асфальтовані доріжки, які існують до сьогодення», — розповідає Надія Юхимівна.
За час її роботи в селі запровадили традицію щороку нагороджувати табличкою «Зразковий будинок» найохайніші двори. Переможців визначала спеціальна комісія.
Ще однією важливою ініціативою стало створення духового оркестру, адже Задунаївка була єдиним селом в околицях, де його не було. За допомогою Надія Юхимівна звернулася до депутатки Верховної Ради СРСР Єлькіної з Мирнопілля, яка допомогла отримати дозвіл на придбання інструментів у Москві. Вчитель музики Семен Степанович Янєв поїхав до тодішньої столиці й привіз повний комплект нових інструментів виробництва ленінградського заводу.
«На перший виступ я попросила всіх одягнути білі сорочки й чорні штани. Ввечері вдома я згадала, що для більшого ефекту чоловікам не буде вистачати чорних метеликів. Тоді я сіла за швейну машинку і до ранку всім пошила по метелику», — з усмішкою пригадує вона.
Протягом довгих років роботи Надія Юхимівна вирішувала безліч соціальних і побутових питань та конфліктних ситуацій, які виникали серед мешканців села, допомагала багатодітним родинам та підтримувала односельців у складні моменти. Її вміння знаходити підхід до людей та наполегливість допомогли зробити багато важливих справ для Задунаївки і значно покращити його інфраструктуру.
Інтернет-видання Бессарабії
