Подружжя Віктор та Олександра Вовк два роки тому купило будинок у селі Залізничне Болградської громади, де почали життя з чистого аркуша – обробили землю, яка роками стояла занедбаною, і власними руками створили город та сад. Про свій шлях від окупації до нового дому на Одещині вони розповіли журналістці інтернет-видання “Махала”.
Віктор Михайлович народився в Кривому Розі. Після школи вступив до академії в Києві, де здобув фах ветеринарного лікаря. Молодим спеціалістом працював по селах, зокрема у Високопільському районі Херсонської області, а згодом родина оселилася в приміському селищі Садове за кілька кілометрів від Херсона.
Пропрацювавши певний час за фахом, Віктор Михайлович відкрив невеличкий ветеринарний кабінет та ветаптеку в Херсоні. У такому режимі він працював близько п’ятнадцяти років – до початку повномасштабної війни.
У Садовому родина приватизувала будинок, який згодом добудувала власними силами. Поруч протікали Дніпро та Інгулець – до останнього було лише 120 метрів. За словами Віктора Михайловича, перед роботою він встигав порибалити й спіймати кілька карасів.
З початком повномасштабного вторгнення життя родини кардинально змінилося. Син Віктора та Олександри – за фахом учитель історії – добровольцем пішов захищати країну.
Сама родина Вовк опинилася в окупації з лютого по листопад 2022 року і на власному досвіді відчула, що таке «руський мир».
“Мене у власній хаті хотіли розстріляти за те, що знайшли пальто дочки”, – розповідає Віктор Михайлович, додаючи, що тим, хто вважає, ніби окупація “не така вже й однозначна”, варто спершу самим із цим зіткнутися.
Після деокупації почалися обстріли – до лінії фронту від будинку залишалося лише 800 метрів. Родина була змушена виїхати, забравши лише найнеобхідніше. Понад 90% майна – меблі, техніку, все нажите – довелося залишити.
Після пережитого подружжя вирішило почати життя заново. Вони шукали, де купити будинок, по всій країні, доки не зупинилися на Болграді – а згодом знайшли й придбали будинок у селі Залізничне.
“Спершу знайшли варіант у Болграді, але торги не завершилися успіхом. Далі – випадкова підказка від людей в автобусі, номер телефону, будинок у Залізничному, який теж спочатку не вдалося домовитися придбати. Зрештою знайшовся інший будинок – той, у якому ми мешкаємо сьогодні”, – розповідає Олександра Вовк.
Придбавши будинок, подружжя одразу взялося за роботу на ділянці. На занедбаній території, яка роками не бачила людських рук, вони власними силами розбили город та створили сад із нуля – і результат перевершив їхні очікування.
За словами Віктора, ті, хто бачив, у якому стані була ділянка раніше, не повірили б, наскільки вона змінилася.
Подружжя зізнається, що щиро здивоване родючістю місцевої землі та швидкістю, з якою тут все росте.
“У вас така екологія, що це уму непостижимо”, – каже Віктор Михайлович, згадуючи, що в Херсоні повітря було насичене промисловими викидами. “Після переїзду я досі кожен ранок о четвертій-п’ятій годині виходжу на город, стаю і п’ю повітря. Не дихаю – п’ю, і не можу напитися”, – ділиться чоловік.
За словами родини найбільше сил і праці вони вклали саме в облаштування присадибної ділянки. Сьогодні на місці колишнього пустиря – доглянутий город та молодий сад, створений подружжям власноруч за два роки нового життя на Одещині.
Подробиці дивіться у відеорепортажі.
Інтернет-видання Бессарабії
