Історія сили та служіння: директор Дунайського фахового коледжу Андрій Кононенко — про війну, молодь і новий дім в Ізмаїлі

24 Листопада 2025 12:02

Олександра Батуріна

Ізмаїл усе частіше стає містом, де люди не просто тимчасово зупиняються, а знаходять новий дім. Серед тих, хто пов’язав із ним своє життя, — директор Дунайського фахового коледжу НУ «Одеська морська академія» Андрій Кононенко, боєць, освітянин, науковець і людина, яка пройшла крізь втрати та війну, але зуміла почати нову важливу справу на березі Дунаю. Історію Андрія Кононенка розповів Ізмаїльський міський голова Андрій Абрамченко.

Від Луганщини — до Ізмаїла

Андрій Кононенко народився у Сєвєродонецьку. Після строкової служби у розвідувальному підрозділі він здобув фах у сфері ремонту автомобілів, працював викладачем, заступником директора, а згодом увійшов до кола розробників перших в Україні електронних підручників, рекомендованих МОН.

Він вступив до аспірантури, працював у Національній академії педагогічних наук України, але події 2014 року назавжди змінили його життя. Родина вимушено покинула Сєвєродонецьк, а сам Андрій продовжив працювати в Києві.

Повномасштабна війна та фронт

У 2022 році, попри «бронь» і високу посаду в академії, Кононенко добровільно пішов на фронт.

Воював у Київській області, у складі Першої окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна брав участь у звільненні Харківщини та Луганщини.

Останні бої він пройшов під Лиманом і Червоною Попівкою — там отримав поранення й був демобілізований за станом здоров’я.

За службу нагороджений:

• орденом «За мужність»,
• відзнакою «Бойове братерство»,
• медаллю «За кров, пролиту за Україну»,
• «Залізним хрестом» від Валерія Залужного.

Його позивний — «Болград».

Повернення до освіти та новий етап у Дунайському коледжі

Після лікування він вирішив повернутися до роботи з молоддю. Так з’явилася пропозиція очолити новостворений Дунайський фаховий коледж.

У 2024 році Андрій Кононенко офіційно виграв вибори директора. Відтоді заклад став одним з активних молодіжних центрів Ізмаїла – курсанти беруть участь у благодійних акціях, коледж збирає допомогу для волонтерських організацій (цьогоріч — 15,5 тис. грн на маскувальні сітки), проводяться спортивні змагання, Дні української мови, радіодиктанти, створена власна волейбольна команда.

Гуртожиток, у якому раніше проживали десятеро дітей, тепер заповнений — 35 курсантів.

Щоранку директор зустрічає студентів біля входу. Перед заняттями піднімають Державний прапор під гімн. 

«Це — усвідомлення, що ти частина країни», — каже Андрій.

Нещодавно коледж відкрив нову спеціальність «Морський та внутрішній водний транспорт» і співпрацює з Українським Дунайським пароплавством, щоб діти могли проходити реальну практику на українських суднах.

У планах — розширення до 1200 курсантів і створення найкращих умов для навчання та проживання.

Особиста боротьба та мрії

Андрій Кононенко не приховує: війна забрала в нього рідне місто, частину родини та маму, яка померла, коли він був на фронті. Однак робота з молоддю для нього — це і терапія, і сенс.

У нього є три мрії:

1. Щоб його вихованці стали успішними людьми та повернулися з подякою.
2. Щоб батьки й близькі були здорові.
3. Щоб Україна була сильною, мирною та вільною.

А на запитання, чи став він мешканцем Ізмаїла, відповідає так:

«Поки немає свого дому — ніби тимчасовий. Але тут добре. Тут навіть листя пахне по-іншому».

Поділитись