Рим спланував і побудував мережу доріг з такою технологією та такою довжиною, якою не робила жодна інша цивілізація. Перетинаючи рівнини, долаючи гірські хребти та гори, піднімаючись на набережні або розбираючи скелі стільки, скільки необхідно, щоб прокласти собі шлях до місця призначення. Протяжність римських доріг сягала 120 000 кілометрів і сягала трьох континентах.
Ґрунт основи – залежно від місцевості будівельники або копали заглиблення на рівному місці, або встановлювали спеціальні опори у місцях просідання ґрунту. Потім ґрунт ущільнюється й іноді покривається піском або розчином, щоб забезпечити стійку основу кількох шарів вище.
Statumen – шар, покладений на ущільнений ґрунт основи, що складається з великих грубих кам’яних блоків. Щілини між плитами дозволяють провести дренаж. Потужність цього шару коливалася від 25 до 60 див.
Rudus – шар товщиною 20 см, що складається із щебеню діаметром близько 5 см у цементному розчині.
Rudus (Ядро) – бетонний базовий шар із глини, піску та гравію завтовшки близько 30 см.
Summum dorsum (верхня поверхня) – останній шар, що складається з великих кам’яних блоків завтовшки 15 см. Але найчастіше у верхньому шарі використовували дрібний пісок, гравій або землю, залежно від наявних у розпорядженні робочих ресурсів. Цей шар мав бути одночасно м’яким та міцним. Дороги з твердим покриттям були дуже дорогими та, як правило, призначалися для ділянок, розташованих поблизу і всередині важливих міст. На околицях Риму зазвичай використовувалися великі камені з базальтового лаваля.
Олександр Сєріков, адміністратор групи в Фейсбуці “Ізмаїл. Історія фортеці, минуле та сьогодення” стверджує, що біля озера Картал, ближче до Дунаю, знайдено залишки дороги римських часів.
“Існує версія, що і частина “Траянових валів” – не оборонні споруди, а дорога, технологія якої дуже схожа на кладку римських доріг”, – підписав статтю інтернет-видання “Themindcircle” Олександр Сєріков.
B І ст. до н.е. грецькі міста-держави та навколишні землі потрапили у сферу інтересів, а потім і в залежність від Римської імперії. Кордони Риму протягом І ст. н.е. просунулися до Дунаю, а за імператора Траяна (98-117 рр.) – далеко на північ, включивши в себе території півдня сучасної України. Тим не менш, ряд дослідників стверджує, що формально ці території не були включені до складу Риму, оскільки не входили в жодну з провінцій імперії.
Є відомості, що в міжріччі Дунаю і Дністра на той час будувалися римські фортеці, кам’яні дороги та римські лазні. Тут проходили гладіаторські бої, де люди протистояли тваринам на арені. Однак, окрім уже згадуваної Тіри та поліса Харпіса (розташовувався в районі сучасного села Приморське на Кілійщині) великих античних міст на території нинішнього Буджака не було.
Про перебування на території нашої області римських легіонів у І-ІІІ ст. свідчать, наприклад, і залишки римського укріпленого табору на Дунаї поблизу с. Орлівка (Ренійський район).
На півдні Одещини збереглися залишки таких старовинних оборонних споруд, як Траянови вали. Це довгі земляні насипи заввишки 4-5 метрів і завширшки до 10 м, споруджені для захисту від ворожих нападів із півночі.
Існує версія про те, що початок їх будівництва був покладений римлянами за правління імператора Траяна. На північ від Ізмаїла збереглися сліди Нижнього Траянового валу (III в н.е.), що починається біля села Вадул Етуй Ісак Кагульського району (Республіка Молдова) і тягнеться до озера Сасик Татарбунарського району Одещини. Загальна довжина Нижнього Траянового валу становила близько 150 км.
Підготувала Софія Чебан
Інтернет-видання Бессарабії
