Нещодавно колектив закладу позашкільної освіти «Перлина» Ренійської міської ради був відзначений за волонтерську діяльність почесною грамотою Ренійської міської ради, це сталося під час урочистого заходу, присвяченого Дню Конституції України, що відбувся у Рені 27 червня – за збирання речей, виготовлення окопних свічок, приготування смаколиків для наших військовослужбовців. Про те, як педагогічний колектив перетворився на справжній волонтерський хаб, який об’єднав усіх небайдужих, в інтерв’ю журналісту інтернет-видання «Махала» розповіла директорка ЗПО «Перлина» Світлана Асаржи.
«Волонтерська діяльність нашого колективу розпочалася з перших днів, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ми вийшли на роботу вранці 24 лютого, ситуація була шоковою для всіх, ми дізнавалися новини від інших людей та із засобів масової інформації. У перший день було складно щось зрозуміти та організувати, ми перебували у стані розгубленості, але відгукнулися всі як один. І вже на другий день до нашого закладу, за рішенням місцевої влади, почали прибувати перші внутрішньо переміщені особи. Наше приміщення знаходиться в центрі міста, його було легко знайти, тому його і обрали як пункт прийому та первинної допомоги для людей, змушених покинути свої будинки», – згадує Світлана Асаржи.
Практично відразу ж почала надходити гуманітарна допомога з Румунії та інших найближчих країн, і колектив закладу одразу зайнявся її розподілом.
«Ми займалися розвантаженням машин, сортуванням речей. Весь наш колектив, без будь-яких роздумів та питань, одразу ж включився до цієї роботи. У нас дуже дружна команда, і коли надійшла пропозиція допомогти, ми всі як один відгукнулися. На той момент ми призупинили заняття з дітьми та повністю переключилися на волонтерську діяльність», – зазначила директорка.
У перші дні доводилося вчитися волонтерській роботі, що називається, на ходу, вигадувати та продумувати рішення щодо організації простору та обліку.
«Перші дні, звісно, були дещо неорганізованими. Тому що до такої ситуації неможливо було підготуватися заздалегідь, бо ніхто не думав, що розпочнеться війна. Ми, як і всі, мабуть, в ті важкі лютневі дні не до кінця розуміли, що відбувається. Проте досить швидко, буквально за кілька днів, ми в усьому розібралися, розсортували всі надходження та розкидали їх кабінетами: в одному місці, скажімо, макарони та крупи, в іншому побутова хімія. Щоб можна було швидко знайти те, що потрібно», – продовжує Світлана Георгіївна.
За словами директорки закладу, саме організація простору стала одним із ключових завдань, і тут колектив «Перлини» підтримали служби міста, надавши необхідну допомогу.
«Наша будівля велика, і ми звільнили основну залу. Нам допомогли співробітники Ренійського відділення МНС та комунальної установи «Житлово-комунальна служба» міської ради. Разом ми рухали столи, стільці, щоб організувати простір. В результаті ми підготували великий зал та два холи, де люди могли розміститися та знайти потрібні їм речі. Спочатку ми приймали та розподіляли гуманітарну допомогу, яка нагадувала великий секонд-хенд: це були спальники, постільна білизна, подушки, одяг та багато іншого. Продукти харчування зберігалися в іншій залі, актовій», – розповіла Світлана Асаржи.
Моя співрозмовниця наголошує, що система обліку людей, які зверталися за допомогою, теж формувалася поступово.
«Людей, які до нас приходили, ми спочатку записували від руки у прості зошити, бо жодної єдиної системи обліку спочатку не існувало. Пізніше всі ці списки були перенесені у комп’ютер. З часом, коли потік став організованішим, ми вже заздалегідь готували набори, знаючи про майбутні надходження допомоги. Основну організаційну роботу брала на себе міська рада, а ми виконували більше технічну, практичну частину, працюючи в одній команді», – додала вона.
Спілкування з людьми, які тікали від війни, від обстрілів, багато хто з яких втратив свій будинок, було найважливішим у діяльності ренійських волонтерів. Ці враження, наголошує директорка, залишились у пам’яті надовго.
«Вимушені переселенці, які приїжджали в перші дні, справляли тяжке враження. Ми їм щиро співчували. Всі вони були практично без речей. Ми, місцеві жителі, знаємо один одного в обличчя, а приїжджих було видно одразу. Їх передусім видавала мова, бо багато хто говорив українською чи суржиком, що для нашої місцевості не властиво. Ми допомагали їм, але при цьому завжди направляли до міськради для офіційної реєстрації, бо подальшу гуманітарну допомогу видавали вже за списками, після реєстрації. Такий запобіжний захід був необхідний, щоб уникнути можливих зловживань», – пояснила Світлана Асаржи.
Приблизно до травня 2022 року заклад працював у режимі приймального пункту гуманітарної допомоги. Але з настанням літа завдання почали змінюватися, і волонтерам довелося освоювати нові, теж невідомі їм раніше напрямки.
«Ми все літо готувалися до того, щоб повернутися до роботи з дітьми. У цей час до нас почали надходити запити вже з фронту. Стало зрозуміло, що потрібні маскувальні сітки та інше спорядження. Ближче до вересня, з настанням перших холодних днів, ми почали виготовляти окопні свічки. Влітку з цим була складність, тому що віск погано застигає, а в холод він, навпаки, застигав так швидко, що ми не встигали його заливати», – розповіла Світлана Георгіївна.
Щоб розгорнути роботу з виготовлення сіток та свічок, волонтери підшукали інше приміщення.
«Ми перейшли до будівлі, де раніше розташовувалась Станція юних техніків (СЮТ). На той момент заняття там не проводилося. Ми дали оголошення по місту, що кожного четверга з 11 до 13 ми там знаходитимемося. Ми встановили електричні плитки, і кожен займався своєю справою: хто плів сітки, хто робив заготовки для свічок, чистив баночки, скручував картон. Робота ця не важка, але дуже копітка і потребує багато часу», – наголосила директорка закладу.
Світлана Георгіївна знову наголосила: всьому доводилося вчитися з нуля.
«Спочатку ми не розуміли, як взагалі плести сітки. Нам допомогла секретарка міськради Оксана Володимирівна Єфименко, вона знайшла хлопців, які зробили нам спеціальний верстат для натяжки сітки, щоб було зручніше працювати. Одна наша колега, у якої чоловік із Вилково, допомогла налагодити зв’язки з рибалками, і вони надсилали нам звідти великі рибальські сіті”, – з вдячністю згадує директор.
Те саме було і з матеріалами для виготовлення окопних свічок.
«Ми дали оголошення, що нам потрібні парафін та віск. Люди приносили домашні свічки, навіть ароматизовані. Зі Свято-Георгіївської церкви села Долинське привозили недопалки свічок, які збирали після богослужінь. Все це змішувалося та переплавлялося. Для сіток ми просили приносити старі непотрібні тканини, які потім різали на стрічки певної ширини», – додала вона.
Важливо наголосити, що волонтерська діяльність, осередком якої став заклад позашкільної освіти «Перлина», об’єднала найрізноманітніших людей.
«У цій роботі брав участь весь наш колектив, а це 14 працівників. Допомагати нам приходили також з інших колективів міста: залізничної станції, вчителі та учні третьої школи. Багато жителів міста, які не працювали, теж приходили та регулярно допомагали», – зазначає Світлана Георгіївна.
Згодом характер волонтерської роботи неминуче змінився, що було продиктовано новими потребами фронту.
«Приблизно з минулого року активна робота з виготовлення сіток та свічок пішла на спад та поступово припинилася. Тому що у фронту виникли інші потреби. Спілкуючись із нашими місцевими хлопцями, які на фронті, ми розуміємо, що змінилися і пріоритети, і тактика. На перший план вийшла потреба у техніці: дронах, камерах, засобах зв’язку. Тому зараз ми більше зосередилися на збиранні коштів. У місті та школах проходять ярмарки, ми збираємо гроші, щоб купувати для військових необхідні їм технічні засоби», – наголошує директорка.
Зрозуміло, що зміна пріоритетів ніяк не вплинула на волонтерський дух як такий. Він з часом аж ніяк не згас, а лише трансформувався, знайшовши нові форми підтримки тим, хто захищає країну.
«Волонтерський рух, як на мене, не припиняється ніколи, він просто змінюється. Минулого року, наприклад, ми збирали для наших захисників подарунки на Новий рік та продукти на Великдень. Ми оголошували серед вихованців нашого закладу про збір – посилки відправляли спочатку до однієї бригади, потім до іншої. Вважаю, що допомагати потрібно кожному потроху, щоб не вийшло так, що одній військовій частині допомагають постійно, а інша залишається поза увагою. Ми дзвонили хлопцям, питали, що їм потрібно, вони складали список, і ми надсилали їм саме те, про що просили», – наголосила Світлана Асаржи.
На завершення бесіди вона особливо підкреслила, що вся ця масштабна робота була б неможлива без участі громади.
«Хочу наголосити, що волонтерську діяльність, якою ми займаємося з початку повномасштабної війни, не можна назвати ініціативою лише нашого закладу. Це була ініціатива всієї громади. Просто так вийшло, що наш колектив взяв у цьому активнішу і безпосередню участь. У тому числі й тому, що наша будівля завдяки своїм просторим приміщенням виявилася придатною для розміщення та розподілу гуманітарних вантажів. Тобто ми були тим місцем, куди все стікалося і де все відбувалося», – сказала Світлана Георгіївна.
Фото надані Світланою Асаржи.
Інтернет-видання Бессарабії
