Щороку 17 червня світ відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами — проблем, які з кожним роком стають дедалі відчутнішими. Це не просто наслідки змін клімату чи нестача дощів — це реальна загроза родючим ґрунтам, продовольчій безпеці, природним екосистемам і, зрештою, самому життю мільйонів людей. Про те, як можна запобігти цим явищам, що вже становлять серйозну загрозу і для Бессарабії, журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Ольгою Небогою — головою громадської організації «Саратське МКТ «Злагода», яка вже багато років підтримує культурний розвиток селища Саратa, а останні чотири роки також активно займається питаннями екології.
Ольга Небога розповіла, що переїхала до Сарати з великого міста, маючи тверде переконання, що екологічна ситуація в сільській місцевості має бути значно кращою, адже тут немає великих промислових підприємств, менше бетону і відповідно повітря має бути набагато чистішим. Але реальність виявилася зовсім іншою і викликала в неї тривожність. На її думку, екологічний стан у селі подекуди гірший, а іноді навіть небезпечніший, ніж у місті.
«Виявилося, що в селі дуже мало зелених насаджень і надзвичайно агресивне сільське господарство — з нерегульованим використанням добрив. Ми об’єдналися з сусідами й почали самотужки змінювати ситуацію: висаджуємо дерева на своїй вулиці, намагаємося не косити занадто часто, аби зберегти ділянки з травами, як на природніх луках. Сподіваємося, що такі маленькі, але сталі кроки не лише покращать ситуацію з озелененням нашого селища, а й змінять ставлення громади до природи», — ділиться пані Ольга.
За ініціативою ГО «Злагода» у Сараті було створено еко-сквер «Шпаківня», який став улюбленим місцем відпочинку багатьох жителів, адже він додає селищу затишку та комфорту. У сквері висаджено багато дерев і рослин, а всі елементи декору виготовлені виключно з природних матеріалів.
Коли пані Ольга та її однодумці звернулися до місцевої влади з проханням дозволити висадку дерев для облаштування скверу, їм запропонували спочатку зрубати наявні старі дерева в цій зоні. Однак команда екоактивістів виступила проти цього. Замість вирубки старі дерева почистили, а поряд висадили велику кількість нових.
«Зрубати дерево — це легко, а от дочекатися, поки воно виросте, набуде розлогої крони і дасть тінь, — на це потрібні роки. Нові дерева, які ми посадили, ростуть у тіні старих і добре себе почувають. Тож коли настане час зрізати старі, ми вже матимемо молоді, але сформовані дерева», — наголошує екоактивістка.
Наступним кроком організації стало озеленення прилеглої вулиці Дердуги, яку нещодавно перейменували на честь захисника ЗСУ. Тут висадили кельрейтерію волосисту, або, як її ще називають, мильне дерево. Ці декоративні дерева невисокі, тож не заважатимуть електричним проводам. Перший рік їх активно поливали, щоб допомогти їм прижитися, а нині дерева вже підросли й чудово себе почувають.
Нещодавно в селищі Сарата відремонтували спортивну залу. Як зауважує Ольга Небога, територія довкола залишалася зовсім без зелених насаджень. Першими озелененням зайнялися активісти громадської організації «Злагода» — вони висадили шість дерев і започаткували благоустрій цієї зони. Нині пані Ольга разом із ландшафтним дизайнером працює над створенням повноцінного проєкту.
«Наша організація хоче власним прикладом показати, як навіть просте озеленення здатне змінити обличчя селища. Звичайні квіти піднімають настрій, а дерева дарують тінь і прохолоду у спекотні дні», — розповідає Ольга Небога.
Вона переконана, що ділянка біля кожної приватної садиби також може і повинна бути частиною зеленого простору — це спосіб зробити особистий внесок у боротьбу з посухою та опустелюванням. Саме тому вона вирішила озеленити й територію навколо власного будинку, створивши невеличкий парк.
«Ми живемо у час, коли кожна людина — незалежно від того, перебуває вона в безпеці чи ні — потребує внутрішнього спокою, адже війна тримає всіх у постійному стані тривожності. Я знайшла спокій у своєму саду. Робота в саду мене дуже відволікає та заспокоює. Завдяки цьому я краще сплю і в мене покращилося загальне самопочуття», — ділиться пані Ольга.
Екоактивістка зазначає, що у догляді за своїм садом їй допомагає спеціальна література, а також постійні консультації з ландшафтним дизайнером Анатолієм Колосовим з міста Арциз, якого вона вважає справжнім знавцем своєї справи. У створенні саду вона орієнтується на сучасні світові тенденції — віддає перевагу екологічним рішенням, повністю відмовляючись від бетонних конструкцій.
Особливу увагу екозахисниця приділяє вибору рослин: обирає переважно посухостійкі види, які не потребують частого поливу. Адже, як вона наголошує, у нашому регіоні вода — це справжня цінність, яку потрібно берегти.
У її саду росте велика кількість найрізноманітніших рослин. Серед хвойних — кипарис аризонський, кипарис Лейланда, тамарикс, тис ягідний, ялівці казацький і скельний, туя «Ауреа Нана». Серед листяних декоративних чагарників — каріоптерис, лаванда, сантоліна (сіра та зелена), піроканта, барбарис, будлея, кизильник, бірючина, японська айва, жасмин голоквітковий, скумпія, спіреї, бузок, дрок іспанський, пухироплідник, дерен, форзиція, керія.
Серед багаторічників — барвінок, шавлія, монарда, деревій, молочай, полин, чебрець, очитки, алісум, котовник, кореопсис, ехінацея, ісоп. Також тут ростуть декоративні ліани: виноград дівочий, виноград Вічі, гліцинія, кампсіс, декоративна жимолость. Серед дерев — церцис, альбіція, лох сріблястий, кальрейтерія (мильне дерево).
«Я не використовую у своєму саду ані хімікатів, ані біопрепаратів. Завдяки цьому він приваблює не лише комах, а й велику кількість птахів. Я вже нарахувала близько десяти різних видів, які оселилися тут і щодня наповнюють сад різноманітними звуками», — розповідає Ольга Небога.
На думку пані Ольги, однією з найгостріших проблем сьогодення є відсутність в Україні ефективних державних екологічних програм, які б реально сприяли позитивним змінам. Вона переконана, що екологічна політика досі спирається на застарілі радянські стандарти, які давно втратили актуальність і лише поглиблюють кризу.
«Яскравим прикладом того, що ми досі живемо за радянськими лекалами, є річка Сарата. Колись вона була природно звивистою й захищала ґрунти в її долині від посухи. Але в радянські часи її перетворили на прямий канал, що завдало великої шкоди місцевому довкіллю. І навіть зараз нічого не робиться, щоб повернути їй природний перебіг. Річка має самостійно прокладати собі шлях — так, як їй зручно», — пояснює екоактивістка.
Крім спрямлення русла, пані Ольга звертає увагу й на інші серйозні екологічні проблеми. Зокрема, вона занепокоєна тим, що навколо річки розорані поля, з яких дощові води змивають у річку хімікати, отруюючи все живе. Ситуацію ускладнює й велика кількість штучних гребель, які споруджують місцеві господарства, використовуючи воду у власних цілях. Ще одна болюча тема — масове знищення лісосмуг і розпахування пасовищ. За її словами, в Бессарабії майже не залишилося вільних, не займаних плугом земель, і ця тенденція лише посилює процес опустелювання.
«Кількість ріллі лише зростає, натомість тенденції до збереження природоохоронного фонду в громадах — немає. А незаконна вирубка дерев значно перевищує кількість нових насаджень», — наголошує Ольга Небога.
Вона зауважує, що навіть у самій Саратi за останні роки дерева висаджували лише на території старого німецького кладовища. Саме там у 2018 році місцеві активісти повернули з млина історичні надгробки на їхнє первісне місце та започаткували створення меморіального парку — «Дойче парк». Щороку ГО «Злагода» висаджує тут нові рослини, перетворюючи простір на велику зелену зону в самому центрі селища.
На думку пані Ольги, це — ще один крок у боротьбі з опустелюванням.
Окрім цього, вона працює над проєктом зі створення ландшафтного заказника «Долина річки Сарата», який незабаром планує представити жителям селища.
Хоч до екологічних ініціатив і долучаються чимало небайдужих людей, більшість, як вважає Ольга Небога, залишаються спостерігачами. ГО «Злагода» неодноразово організовувала круглі столи за участі представників комунальних служб, місцевої влади та фахівців з екології — зокрема, на теми сортування сміття. Проте, за її словами, наразі в Сараті цією справою займаються лише приватні підприємці, які встановлюють контейнери для роздільного збору у тих районах, де мешканці самі цього прагнуть.
«На жаль, сьогодні все тримається на ініціативі окремих людей, а не на системній державній політиці. Проте навіть одна невелика справа — як-от висаджене дерево — вже має значення», — підсумовує пані Ольга.
Інтернет-видання Бессарабії
