Війна кардинально змінила життя кожного українця, спричинивши колосальний стрес, біль втрат і невизначеність. У цих реаліях психологічна підтримка стає життєвою необхідністю, рятувальним колом для тих, хто опинився віч-на-віч зі своїм горем. У Білгороді-Дністровському таку допомогу надає КУ «Центр психосоціальної підтримки» міської ради, де психологинею працює переселенка з Харкова Олена Фомічова. Про те, як функціонує Центр, чому в сучасній психології важливим є принцип «рівний — рівному» і з якими неймовірно складними викликами стикаються сім’ї зниклих безвісти захисників, фахівець розповіла в інтерв’ю журналісту інтернет-видання «Махала».
Центр у Білгороді-Дністровському відчинив свої двері зовсім недавно, але вже став важливою точкою опори для багатьох. Команда фахівців надає комплексну допомогу, охоплюючи одразу кілька напрямків роботи.
«У нас застосовується мультидисциплінарний підхід: у команді працюють психологи, лікар-психіатр, юрист, реабілітолог та фахівець із супроводу ветеранів. Послуги безкоштовні та доступні для всіх категорій громадян району та міста. Ми працюємо з ветеранами, сім’ями військовослужбовців, внутрішньо переміщеними особами (ВПО), сім’ями зниклих безвісти та всіх, хто постраждав від війни. Я продовжую займатись категорією переселенців. Зараз ми перебуваємо в процесі переїзду в нове приміщення. Нам виділили досить великий офіс, де буде реабілітаційна зала, кабінети для індивідуальної роботи з психологом та кімната для проведення груп підтримки. Зокрема, я веду групу підтримки для дружин чинних військовослужбовців та групу для внутрішньо переміщених осіб. А вчора я мав перший досвід проведення групи для сімей загиблих захисників України. Прийшло багато людей — близько 35-40 людей із нашого міста», — розповідає Олена Рафаїлівна.
За її словами, величезний пласт роботи пов’язаний із дуже складною категорією — це сім’ї зниклих безвісти, які переживають невизначену втрату. Вони, які знаходяться у стані постійного очікування, отримують від фахівців як психологічну, так й духовну опору.
«Раз на тиждень ми робимо об’їзд таких сімей. За 3 місяці ми відвідали близько 100 сімей у Білгороді-Дністровському та районі. У мене є духовна підтримка від військового капелана однієї з військових частин міста та пастора Першої Білгород-Дністровської церкви. Іноді людям неймовірно важко, і я бачу, що їхня єдина опора — це віра й молитва. Ми приїжджаємо як із духовною підтримкою, так і з невеликою гуманітарною допомогою», — зазначає психологиня.
Крім виїздів, робота Олени Фомічової складається з регулярних індивідуальних сесій та групових занять. При формуванні груп підтримки психологиня не боїться відходити від сухих академічних правил, якщо бачить, що нестандартний підхід приносить людям більше користі.
«Ми проводимо також індивідуальні консультації. За правилами Центру кожна людина може отримати до десяти таких зустрічей з психологом. Я також займаюся з дітьми, які мають страхи, тривогу, прояви психосоматики, невпевненість у собі, ми проводимо корекцію поведінки. Що стосується групової роботи, то зустрічі груп підтримки ВПО ми починаємо з психоедукації, або психоутворення. Ми розуміємо, що таке норма, а що — не норма за нинішніх обставин, як люди можуть почуватися в тій чи іншій ситуації. Щотижня я готую нову тему. Люди беруть активну участь, приходять з дітьми, приходять і літні люди», – розповідає наша співрозмовниця.
Олена Фомічова згадує: коли вона писала магістерську роботу, професорка наполягала, що у групі ВПО має бути певний вік, із чим вона категорично не погоджувалася.
«Вона говорила, що не може бути в одній групі 5-річних дітей, людей 70-80 років та тих, кому 40 чи 50. А я відповідала: «У мене саме так! Приходять бабусі з онуками, я для всіх знаходжу заняття, всім весело та цікаво». Літнім людям дуже цікаво спілкуватися з молоддю. Молодь ділиться своєю енергією, а старше покоління може дати мудрі поради, настанови. У нас склався такий чудовий симбіоз, де немає чітких вікових рамок, за якими звикли проводити дослідження, і всім у цьому процесі комфортно», — зазначає фахівчиня.
Ще один важливий напрямок центру — підтримка дружин військовослужбовців. Для них створено безпечний простір, де можна підготуватися до повернення чоловіків із фронту та просто переключити увагу.
«Це цікавий проект – група підтримки «Незламні». На зустрічах ми проводимо арт-терапію, сесії питань та відповідей, а також психоутворення. Наприклад, обговорюємо тему очікувань: чого ми чекаємо від людини, яка повертається із зони бойових дій у відпустку. Ми готуємо дружин до того, які психологічні процеси відбуваються з їх чоловіками, щоб уникнути розчарувань. В рамках арт-терапії ми малюємо, розфарбовуємо мандали, особливою популярністю користується майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок, які ми потім передаємо на передову хлопцям із прикордонного загону як обереги, також вони із захопленням приймають і арт-техніку малювання кавою. Також у нас проводиться група підтримки ветеранів та ветеранок, планується група для сімей, у яких зниклі безвісти родичі, поки вона перебуває у процесі організації. Це дуже важка категорія, і з ними я працюю переважно у форматі індивідуальних консультацій», — пояснює Олена.
Секрет ефективності групової терапії полягає у подоланні соціальної ізоляції. Важливо, щоб людина могла відкрити душу тому, хто дійсно розуміє її досвід.
«Сенс у тому, що людей поєднує спільна проблема. Багатьом з них просто нема з ким спілкуватися, оточуючі їх не розуміють. А тут вони бачать рівних собі. Нині такі групи будуються за принципом «рівний – рівному». Я сама ВПО і знаю проблеми переселенців. Я також дружина військовослужбовця, тому краще розумію дівчат і жінок і з цієї групи, аніж психолог без такого досвіду. Крім того, ми спільно з Червоним Хрестом проводимо виїзні тренінги у районі. Я спеціально розробляла заходи для жителів Білгорода-Дністровського та району: ми їздили і до Староказачого, і до Татарбунар. Мій блок присвячений першій екстреній психологічній допомозі в кризових ситуаціях. Другий блок — це домедична допомога: як правильно, швидко та чітко діяти до приїзду швидкої. Ми проводимо психоосвітні заходи у коледжах, ліцеях – готуємо програми під конкретні запити людей, відпрацьовуємо практичні навички. Нас уже знають як команду професіоналів, яка може якісно відпрацювати та дати багато корисної інформації», — наголошує Олена Рафаїлівна.
За її словами, кількість учасників на таких зустрічах завжди варіюється.
«Групи відкриті, до них завжди можна приєднатися за бажання. Так, група ВПО досить велика, близько 20 осіб. Фахівці намагаються зберігати в них таку атмосферу, щоб кожному вистачило уваги вивчення технік емоційної саморегуляції та самопідтримки», – каже психологиня.
Найемоційніше тяжкий напрям роботи центру пов’язаний із сім’ями зниклих безвісти. Життя цих людей перетворилося на емоційну гойдалку, де надія регулярно змінюється розпачом.
«Їм потрібно виговоритися без засудження та непроханих порад. Вони накопичили дуже багато невисловленої агресії, у них загострене почуття несправедливості. Вони мають колосальну амбівалентність почуттів: наснився сон, що він живий, — з’являється надія, а потім різко настає відчай. Буває, що хтось довго чекав, а потім приходить підтвердження ДНК і всі разом йдуть на похорон. Це настільки важка категорія, що не кожен психолог здатний працювати з нею, там просто море сліз. Я ніколи не даю хибних надій. Я говорю: «Нам потрібно дочекатися новин, а для цього ви повинні стежити за своїм фізичним та душевним здоров’ям. Якщо треба виговоритись — для цього є я. Ми можемо зустрітися, піти нагодувати лебедів на лиман, просто помовчати чи поплакати», – зазначає Олена Рафаїлівна.
Фахівчиня наголошує, що матері та дружини зниклих бійців часто залишаються зі своєю бідою віч-на-віч, і витягувати їх із цього кошмару доводиться дуже дбайливо.
«Часто ці мами абсолютно самотні: якщо сини не були одружені і немає онуків, вони залишаються наодинці зі своїм горем, а це справжній жах. Я намагаюся повернути їх у стан «тут і зараз», акуратно запрошую на різні заходи. Нещодавно, наприклад, приїжджав французький органіст Жан-Марі Леруа зі скрипалкою із Київської консерваторії, і я ненав’язливо запропонувала їм сходити на концерт, скинула рекламку. Хтось сказав: «Який концерт, у мене таке горе!», а хтось прийшов і потім ми разом пили каву та обговорювали концерт. Тут потрібен індивідуальний підхід, травмобезпечний, щоб людина зрозуміла, що поруч є той, з ким цей шлях можна пройти разом і безпечно, який не засудить», – зазначає Олена Фомічова.
Окремою проблемою стає соціальна стигматизація та нетактовність оточуючих.
«Ще один страшний тригер для сімей загиблих і зниклих безвісти — це питання оточуючих про виплати. Фрази на кшталт «ну ти ж гроші отримуєш» ранять неймовірно боляче. Люди просто не думають, що можна вбити людину цією недбало кинутою фразою, начебто гроші — це все, а життя близького нічого не варте. Це спричиняє величезну агресію. Практично кожна жінка, яка приходить до мене на консультацію, стикається з таким знеціненням її почуттів», – констатує психологиня.
Говорячи про найближчі перспективи розвитку Центру, наша співрозмовниця зазначає, що планується розширити спектр реабілітаційних послуг: додати масаж, тренажерний зал, вправи для дрібної моторики — щоб хлопці з ампутаціями і без них могли якісно відновлюватись. Також збільшуватиметься кількість виїздів мобільної бригади, щоб люди по всьому району могли відчути, що команда професіоналів поряд.
«Моє головне побажання кожному – бережіть себе. Вчіться жити усвідомлено, цінуйте кожен момент «тут і зараз». Найважливіша людина у вашому житті – це ви самі. Дбаючи про своє ментальне здоров’я, ви зберігаєте і фізичне, адже душа та тіло нероздільні. Бережіть свої внутрішні ресурси, не дозволяйте стресу позбавляти вас сил та надії. Навіть у найскладніші часи важливо знаходити опору у собі, у близьких, у вірі та у маленьких щоденних радощах. Нам усім належить пройти цей непростий шлях, дочекатися завершення війни, повернутися до мирного життя та навчитися знову мріяти. Але жити треба вже сьогодні — з гідністю, з турботою про себе і з вірою в те, що після найтемнішої ночі обов’язково настає світанок», — такими словами психологиня завершила бесіду, нагадавши, що турбота про власний психологічний добробут — не прояв слабкості, а джерело внутрішньої сили, яка допомагає пережити найважчі випробування.
Фото надані Оленою Фомічовою.
Інтернет-видання Бессарабії
