Юрій Жонца — мешканець селища Сарата Білгород-Дністровського району, який вже чотирнадцять років вирощує крокуси на власному подвір’ї. Любов до ніжних весняних квітів йому передала мати — Ніна Геннадіївна Жонца. Саме вона багато років тому вперше висадила на подвір’ї цибулини крокусів. З того часу проста цікавість перетворилася на справжнє захоплення. Про таємниці вирощування крокусів у південному кліматі — у репортажі журналістки інтернет-видання «Махала».
Сама назва «крокус» має міфологічне коріння. Згідно з грецькою легендою, бог Гермес під час змагання випадково смертельно поранив свого друга Крока. Оплакуючи втрату, він перетворив краплі його крові на ніжні й красиві квіти, які згодом стали символом пам’яті — крокусами. Вони й досі вражають красою, подібною до тієї, якою був наділений юнак.
У дикій природі крокуси зустрічаються на схилах Карпат, а також на Поділлі — у Тернопільській, Хмельницькій та частково Вінницькій областях. Як запевняє пан Юрій, ці тендітні квіти добре приживаються і в південній частині України. Особливого догляду вони не потребують, але не переносять застою води. Цибулини рекомендується розсаджувати раз на три роки.
Початок цієї квіткової історії — у далекому минулому. Багато років тому мати Юрія, Ніна Геннадіївна, придбала кілька цибулинок крокусів і висадила їх у себе на подвір’ї. Спершу квітів було небагато, і вони не привертали особливої уваги.
«Лише коли я їх розсадила і крокусів стало значно більше, мій син звернув на них увагу та почав ними захоплюватися. Він почав читати спеціалізовану літературу, самостійно пересаджувати рослини, замовляти нові сорти. Згодом наша садиба почала приваблювати перехожих, і відтоді щовесни ми влаштовуємо екскурсії для всіх охочих помилуватися цією квітковою красою», — розповідає пані Ніна.
У процесі вивчення фахової літератури Юрій з’ясував, що крокуси — це не просто різнобарвні весняні квіти. Кожен з них належить до певного сорту, і кожен сорт потребує особливого догляду. Звичайна зацікавленість переросла у справжнє захоплення: сьогодні на території садиби Юрія росте майже 40 різновидів крокусів — серед них Aubade, Miss Vain, Negro Boy, Ard Schenk та багато інших. Хоча фахової освіти у сфері рослинництва він не має, але мріє її здобути — щоправда, розуміє, що здійснити цю мрію зможе лише після перемоги й завершення війни.
«Ранньою весною, коли ще немає нічого яскравого і квітучого, першими з’являються крокуси. Вони притягують не лише людські погляди, а й бджіл та комах», — ділиться Юрій.
За словами Ніни Геннадіївни, цьогоріч крокуси розцвіли надзвичайно рано — вже на початку лютого, хоча зазвичай з’являються ближче до його другої половини. Квітують вони й досі. Оскільки кожен сорт має свій час цвітіння — одні з’являються раніше, інші пізніше — садиба залишається барвистою майже два місяці поспіль.
Найулюбленішим сортом Юрія є «Firefly».
«Це яскраві бузково-блакитні квіти з жовто-білим центром, які на сонці розкриваються, мов зірочки. Вони квітнуть букетиками — по кілька квіток в одній розетці», — розповідає пан Юрій.
Торік Юрій висадив кілька нових сортів крокусів, серед яких з’явився ще один його улюблений — «Rosalind». Ці ніжні, витончені квіти особливо припали йому до душі.
Пан Юрій зізнається, що догляд за рослинами дарує йому глибоке задоволення й душевний спокій. Попри зайнятість, він намагається знаходити час для улюбленої справи — щойно з’являється вільна хвилина, поспішає до своєї садиби.
Щовесни, у період цвітіння, Юрій Жонца запрошує всіх охочих відвідати його квітучу садибу та насолодитися красою крокусів на власні очі.
У Сараті давно вже знають: за адресою вулиця Крістіана Вернера, 113 — будинок, біля якого розкинувся казковий ландшафт, що нагадує маленький ботанічний сад. Його неможливо оминути — він притягує погляди перехожих, мов магніт.
Про свої улюблені первоцвіти та секрети їх вирощування Юрій охоче розповідає всім — друзям, знайомим, школярам. Часто екскурсії перетворюються на імпровізовані уроки живої природи, які надовго залишаються в пам’яті.
«Щовесни ми проводимо багато екскурсій для всіх бажаючих. Люди йдуть від нас задоволені, усміхнені — і це приносить нам радість. У такі складні для нашої країни часи хочеться дарувати тепло, надію, красу. У нашому саду росте багато різних гарних рослин, але крокуси — це наша особлива гордість, наша візитівка», — каже Юрій Жонца.
Будинок пана Юрія та пані Ніни Жонців привертає увагу не лише розкішним цвітінням крокусів. Цікавляться ним і дослідники, краєзнавці, історики — адже це місце має глибоке минуле, пов’язане з історією самої Сарати.
Цей будинок стоїть на ділянці, яка колись належала родині потомственних годинникарів Шерцингерів. Саме тут проживав Алоїз Шерцингер — друг і соратник засновника Сарати Ігнаца Ліндла. Алоїз був надзвичайно обдарованою особистістю: годинникар, музикант, винахідник. Саме він став автором оригінального плану Сарати, в якому місто було зображено у вигляді годинника. Цікаво, що ділянка, де нині стоїть садиба Жонців, мала на цьому плані перший номер.
Існує переказ, що саме з балкону будинку Шерцингера Ігнац Ліндл часто виголошував свої проповіді до жителів селища.
Історичне значення будинку було офіційно вшановано 20 березня цього року, коли на фасаді встановили пам’ятну табличку. На ній зазначено, що в цьому будинку проживав один із засновників Сарати — Алоїз Шерцингер.
«Так, наш будинок дійсно має історичне значення, і ми цим дуже пишаємося. Перший будинок, зведений безпосередньо Алоїзом Шерцингером, у 1908 році був знесений його нащадками і відбудований заново. Тому нинішній дім, що стоїть на його місці, веде свій початок саме з того часу», — розповідає Юрій Жонца.
У будинку й досі збереглися автентичні елементи з часів родини Шерцингерів: старовинний ґанок, частина вікон та оригінальні вхідні двері.
«На цих дверях раніше була дуже красива німецька мідна ручка. З часом вона вийшла з ладу, і ми передали її до нашого історико-краєзнавчого музею», — додає пані Ніна.
Родина Шерцингерів — три покоління годинникарів — проживала в цьому будинку до 1940 року, коли всіх німців Бессарабії було примусово переселено до Німеччини. Але пам’ять про них збережена — і в архітектурі, і в легендах, і в серцях мешканців Сарати.
Інтернет-видання Бессарабії
