Десять років тому, 29 серпня, відбулася кривава трагедія, що стала прелюдією великої війни. В Іловайському «котлі» загинуло понад 250 українських бійців, близько 400 було поранено, біля 300 потрапили в полон, багато хто зник безвісти. З тієї події щороку цього дня українці вшановують пам’ять про всіх загиблих Героїв, які віддали своє життя за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Трагедія під Іловайськом розгорталася на полі, де росли соняшники. Тому символом Дня пам’яті захисників України стала ця жовта гаряча квітка.
В Ізмаїлі історико-краєзнавчий музей Придунав’я до Дня пам’яті захисників України відкрив виставку-меморіал «Вічна слава Героям!». Про це повідомляє інтернет-видання “Махала”.
На виставці представлені фотографії загиблих хлопців з Ізмаїла та Ізмаїльського району, їхній одяг, документи. У залі розставлені великі гільзи та тубуси зі штучними соняшниками, оформлені окремі зони з предметами побуту українських фронтовиків та військовими артефактами – гільзами, касками та іншими речами, які привезли військові з різних міст бойових дій.
На церемонії відкриття були присутні родичі та друзі загиблих воїнів, городяни, представники ЗМІ. Відкрила захід директорка музею Придунав’я Ольга Тирон.
«Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна і скільки ще загине Героїв, ми не можемо точно сказати всі прізвища загиблих та розповісти всі історії – і героїчні, і трагічні, але тут, у стінах музею, співробітники все робитимуть для того, щоб цю пам’ять передавати наступним поколінням. Щоб якнайдовше пам’ятали про подвиг цих молодих, наполегливих, енергійних людей», – наголосила Ольга Михайлівна.
Науковий співробітник музею Олена Гарвалинська нагадала про ключові моменти російсько-української війни, починаючи з 2014 року і закінчуючи сьогоднішніми днями, а також розповіла про мешканця Ізмаїла Олександра Світличного, який загинув у серпні 2014 року під Іловайськом.
«Українська армія – це для нас зразок неймовірної мужності, героїзму, сили та незламності. Незважаючи на велику кількість втрат у сучасній війні, ми маємо історичну перемогу. Ми маємо згуртовану націю. Кожен із нас робить свій внесок у перемогу нашої країни, допомагаючи ЗСУ», – зазначила Олена Андріївна.
Слово взяв художник Михайло Пейков, він із гіркотою наголосив, що у війні гинуть молоді хлопці.
«Наша ненька Україна плаче, бо вона втратила найкращих синів. Я пройшовся цією виставкою, і я відчув жах, великий жах. Вони віком молодші за моїх синів та моїх онуків або у віці моїх онуків. Але час робити велику справу. Я думаю, і не тільки думаю, я знаю, що настане година, і ми відсвяткуємо. Це буде великий день, коли кожен із нас скаже «велике спасибі» і кожен із нас буде вдячний», – сказав Михайло Петрович.
Брали слово і родичі загиблих. З величезним болем і ледве стримуючи сльози, вони розповіли про своїх чоловіків, яких втратили, про те, якими вони були людьми.
«Мій чоловік Левченко Сергій пішов добровольцем 25 лютого 1922 року. Відсвяткували його день народження 23 лютого, а 25-го він пішов. Сергій казав, що перебуває там, де має бути справжній чоловік. Він не хотів зустрічати їх біля хвіртки. Сказав: “Я краще піду туди і зупиню їх там”. Чоловік мій загинув під час артобстрілу 5 жовтня 1922 року. Я пишаюся дуже пишаюся ним», – промовила дружина Сергія Левченка.
Одна з дочок загиблого В’ячеслава Кулі розповіла: «Він із самого дитинства не соромився дуріти з нами, розважався як маленька дитина. Дуже намагався робити все, щоб ми були щасливі, щоб нам було зручно. Тато завжди заряджав мене позитивом, був моїм найкращим другом. Він був чесним, вірним, добрим, а з іншого боку мені завжди було так шкода, що його добро просто не може такою цілою купою впасти на нього знову. У нього залишилося три дочки, прекрасна дружина – моя друга мама. І, незважаючи на всі життєві ситуації, заради нього ми залишимося сім’єю, найміцнішою, найдружнішою.
Я сподіваюся, що його пам’ятатимуть, і ми всі його пам’ятатимемо, дітям і онукам розповідатимемо, що він був такою чудовою людиною, чудовим чоловіком, найкращим батьком. Я вдячна всім, хто втратив рідних, за ваші жертви, за ваших сміливих та самовідданих чоловіків, за батьків та синів, братів».
Мама загиблого Владислава Лященка розповіла про життєвий шлях свого сина, а також про те, як він загинув: «Коли я їздила до його частини, мені сказали, що він закрив собою інших на завданні. До нього на могилу приходить хлопець, побратим. Досить часто приходить, коли буває у відпустці. Жінка, яка працює на цвинтарі, розповіла, що стоїть 20 хвилин біля могили на полінах. Ну у них, здається, свої стосунки. Ідуть, звичайно, найкращі з найкращих».
Виступив на відкритті і працівник територіального центру комплектування, ім’я якого не було озвучено. Ця людина пройшла багато гарячих точок України, через серйозне поранення йому було зроблено операцію на хребет. Чоловік зазначив, що високо цінує військове братство, свою промову він закінчив такими словами: «На виставці я пройшовся і подивився на фотографії цих людей, на їхні очі. Я б з кожним пішов на позицію. Я знаю, що вони б мене не кинули, як і я б їх не кинув. Ще такий висновок я зробив: в цивільному житті думав, що маю друзів. Ні, це не друзі. Побратими – це справжні друзі».
На завершення церемонії відкриття співробітники музею закликали родичів загиблих Героїв ділитися інформацією, речами хлопців, щоб жителі міста знали про їхній подвиг, пам’ятали про високу ціну, сплачену за нашу свободу.
За словами наукового співробітника музею Катерини Альошиної, виставка-меморіал у такому вигляді пропрацює орієнтовно рік, за цей час її експозиція поповнюватиметься.
На завершення зазначимо, що на відкритті не було жодного представника міської та районної влади.
Інтернет-видання Бессарабії
