У березні жителі Рені проводили в останню путь загиблого воїна, 22-річного молодшого сержанта ЗСУ Романа Маргазу. Для них він – патріот свого краю, а для тих, хто його знав близько – чудовий син і брат, надійний друг, порядна і скромна людина, яка загинула, захищаючи нашу країну від російського агресара 9 березня 2024 року. Журналіст видання «Махала» зустрівся з рідними та друзями Романа. Вони розповіли, яким він був і запам’ятається назавжди.
Роман був учасником місцевої команди КВК «Драйв». Ось що розповіли його друзі по КВК.
Ірина Тимошевська, керівник команди КВК «Драйв» у Центрі дитячої та юнацької творчості
«Я створила дитячу команду КВК у 2013 році. Це переважно були шестикласники. Діти спочатку виступали на різних заходах у ЦДЮТ. А в 2015 році нас запросили на відбіркові ігри КВК у Затоці. З того часу ми для себе відкрили справжній КВКівський рух. Рома Маргаза до нас почав ходити наприкінці 2016 року. Його в гурток привів один із учасників команди Женя Морару. Рома одразу влився у колектив. На заняттях багато жартував, намагався імпровізувати та брав участь у різних театральних завданнях, які я їм давала. Ми розпочали підготовку до виступу, присвяченого 8 Березня. Роме потрібно було в одній з мініатюр одягнути безглузді шорти з ромашками.
Я пам’ятаю, що показала їх йому і думала, що він не захоче вдягати їх. А він сказав: “Мені подобаються”. Він не боявся виглядати на сцені смішно, якщо це було потрібно для ролі, а для підлітків без сценічного досвіду це рідкість. Мене вразило, що він, новачок, легко брався пробувати себе у різних амплуа. Не було ніякої сором’язливості. Особливо гармонійним Рома був у ролі романтиків. Треба сказати, з першим виступом Рома відмінно впорався. Навесні 2017 року у нас були заплановані виїзди на півфінал та фінал 17-го турніру КВК. Діти завжди любили їздити до Затоки, бо для них це драйв, пригода, яка обіцяла нові знайомства, цікаве спілкування з молоддю з інших міст, їх надихала сама атмосфера, яка панувала там, а тим більше під час гри, коли кожен відчував підтримку своїх друзів та доброзичливих глядачів.
Пам’ятаю, як діти весело та активно проводили час у Затоці. Ромі дуже сподобалося проведення часу в Затоці. Він з нетерпінням чекав на нові виїзди. 2017-2018 навчальний рік був випускним для моїх хлопців та дівчат. Вони зухвало та енергійно виступали на концертах у ЦДЮТ, класно провели час на новорічній вечірці, успішно відіграли ще один сезон у Затоці та готувалися до випускного балу.
Звичайно, мені було шкода відпускати їх у доросле життя, але я була щаслива, що в моїй команді КВК «Драйв» були такі актори. Один із них – Рома. Добрий, щирий, харизматичний, він безмежно любив життя. Звістка про те, що Рома повертається додому на щиті, мене вразила. Це непоправна втрата для всіх нас. Я вдячна Ромі за його світло, енергію та за те, що захищав нас».
Любов Лякішева, учасниця команди КВК
«Рома якось несподівано з’явився у команді, але одразу став своїм. З ним було цікаво спілкуватися, він любив і розумів гумор, з такими людьми поряд легко та приємно. На виїзних іграх завжди допомагав дівчаткам із речами, якось по-своєму контролював ситуацію та завжди веселив усіх. На весняних іграх у Затоці пропонував піти викупатися у морі, незважаючи на те, що на вулиці було лише 10-15 градусів тепла. Впевнена, якби ми його не відмовили, він неодмінно пірнув би в море. Був рішучим. Про нього у всіх нас залишилися лише світлі спогади. Він завжди усміхався. Навіть перед виходом на сцену підбадьорював решту учасників, незважаючи на те, що сам дуже хвилювався. Жахливо боляче усвідомлювати, що людина, яка була частиною твого життя в певний момент, зараз не з нами».
Артем Калайджі, учасник команди КВК
«Рома був чуйним. Я міг будь-коли до нього звернутися – він ніколи ні в чому не відмовляв. Ми його у своєму колі називали “Маргала”. Він залишиться у моїй пам’яті як позитивна, життєрадісна людина і просто шикарний друг».
Євген Морару, учасник команди КВК
«У нашому житті є люди, які роблять її веселішою та радісною. Таким був Рома, з яким ми ходили на КВК та поділяли безліч веселих моментів. Бувало, на сцені ми забували потрібні слова та починали разом імпровізувати. Згадується, як одного разу, коли ми спізнювалися на виступ, а час підтискав, ми бігли з ним, не відчуваючи ніг, але наше хвилювання поступалося місцем якоїсь незрозумілої радості, вона просто переповнювала нас. У Роми завжди був гарний настрій, він умів знаходити радість навіть у дрібницях. Його вміння збирати, гуртувати людей навколо себе допомагало нам боротися за кожну перемогу на сцені».
Розповіли про Романа і його сестра Яна та брат Іван.
«Ми хочемо, щоб у пам’яті тих, хто його знав, він залишився таким, яким він був за життя – веселим, життєрадісним. Таким, яким він дивиться на нас із цього сімейного альбому», – розпочала розмову Яна.
Вона поділилася з нами спогадами про брата, хоч це було важко для неї.
«Різниця у віці у нас 9 років. Для тата з мамою він був пізньою дитиною. Насправді, я була постійним помічником у батьків у його вихованні, оскільки батьки часто були зайняті на роботі. Мама в районній лікарні працювала медсестрою донедавна, поки дозволяло здоров’я, а тато й досі працює в порту електриком. Рома був дуже теплою, душевною дитиною. Вирізнявся своїм добрим серцем. Знав, що ніколи не можна ображати слабких, любив усіх бездомних тварин. Починаючи з першого класу, усіх кішечок та собачок приносив додому. Йому було їх дуже шкода.
Наш Рома завжди був душею компанії, чуйним, артистичним. У школі вчителі його завжди задіювали у проведенні шкільних заходів. Будучи старшокласником, він часто думав, яку вибрати професію після закінчення школи. І вирішив своє життя присвятити службі у армії.
Дуже любив готувати. Любив різні салати робити з крупно нарізаних овочів, а ще варити соус з картоплею. Дуже смачно готував. Ми, особливо мама, не могли натішитися. А який він варив компот із сухофруктів!
Після школи Рома вступив до 38-го профтехучилища в Ізмаїлі. Але не довчився. В училищі розпочалася якась реорганізація, йому запропонували продовжити навчання на зварювальника. Це йому не сподобалося, і він пішов, не доучившись. Працював деякий час в Ізмаїлі на різних роботах, пізніше повернувся до Рені та влаштувався офіціантом у кафе «Шоколад».
Як би йому тяжко не було, він ніколи не скаржився. Завжди і всім казав: «Все буде чудово». Востаннє я з ним спілкувалася телефоном 25 лютого. Він мене тоді привітав із днем народженням. Як завжди, вибачився, що часто буває у «зоні недосяжності».
Рома для нас – це уособлення надійності, сили, мужності, честі, доброти, порядності. На фронті Біблія в нього завжди була у внутрішній кишені, біля серця. Вмів прощати образи і завжди все своє життя намагався робити людям добро. Його неможливо було не любити. Він дуже любив людей, життя та тварин».
Нагадаємо, востаннє Роман вийшов на зв’язок з родиною на початку березня. З того часу вважався зниклим безвісти. Але родина не вірила в його загибель. Але дива не сталося. Воїна поховали в рідному місті Рені 16 березня.
Фото надані родиною на друзями Романа Маргаза
Інтернет-видання Бессарабії
