У Болградському районі шаховий спорт доволі розвинений, турніри проводяться майже в кожному селі. Досить часто відбуваються районні змагання з шахово-шашкового спорту, де майже завжди більша частина учасників чоловіки. Але не тому, що вони більш вправні в змаганнях чи краще грають. Вважається, що ця гра не жіноча. Але є в Болградському районі жінки, які змагаються і виграють. І це доводить приклад мешканки Болградського району і найвідомішої шахістки Світлани Кожокарь, яка вже понад 50 років у шахово-шашковому спорті.
Світлана Дмитрівна народилася в 1955 році в місті Бєльці в Молдові. У шахи вона навчилася грати під час перебування в літньому дитячому таборі.
“Уперше я розпочала грати в шахи в таборі, мені тоді було 13 років. Мої друзі, з якими я познайомилась під час перебування в таборі, розповіли мені правила гри, хто як ходить, які існують шахові комбінації. Я почала грати і згодом вигравати у своїх друзів. Так і розпочався мій шлях в шаховому світі”, – згадує Світлана Дмитрівна.
Гра настільки захопила Світлану, що після дитячого табору вона вирішила вступити до гуртка шахістів у рідному місті Бєльці. Потренувавшись деякий час у гуртку, почала разом з іншими спортсменами виїжджати на різні змагання по районах та містах.
Після закінчення Кишинівського промислово-економічного технікуму і з початком дорослого життя, гру у шахи на деякий час довелося призупинити.
“Треба було шукати роботу. Потім у мене з’явилася власна сім’я, діти й нові обов’язки, тому на змагання я стала їздити рідше”, – розповіла Світлана Дмитрівна.
Але захоплення шахами залишилося. І коли була можливість пограти, Світлана Дмитрівна її використовувала. Згодом в її родині відбулися зміни. Вона вдруге вийшла заміж. У її чоловіка Василя Георгійовича також було захоплення – шахи і шашки, тому Світлані було з ким пограти і захоплення дружини він розумів і підтримував.
Чоловік Світлани був родом з села Каракурт Василівської громади, сюди й переїхала родина. У Світлани Дмитрівни почалося не тільки нове сімейне, а й нове спортивне життя. Разом з чоловіком вона почала грати ще й в шашки.
“Василь Георгійович любив грати в шашки, він брав участь у багатьох змаганнях у Болградському районі. Я разом із ним почала відвідувати змагання і займати призові місця. Можу грати і в шашки, і в шахи, але все ж більше віддаю перевагу шахам”, – підкреслила Світлана Дмитрівна.
Так відновилася спортивна кар’єра Світлани Кожокарь у шахово-шашкових турнірах. Вона розповідає, що коли вона тільки починала відвідувати турніри, жінок було менше, ніж зараз, але завжди проводили змагання й серед жінок.
“Наскільки я пам’ятаю, жінки завжди були на змаганнях. Особливо останнім часом це стало популярним. Так, у пропорційному співвідношенні чоловіків завжди було більше, але й жінки були. Здебільшого ігри відбуваються або у змішаному типі, де грають і чоловіки, і жінки, а потім просто рахують очки у своїх категоріях, або ж по “столах”, де за певним столом грають, або жінки, або чоловіки. Зараз уже всі грають на рівних”, – підкреслила Світлана Дмитрівна.
За її словами, вона ніколи не стикалася з якоюсь дискримінацією на змаганнях, навіть коли вигравала у чоловіків. Навпаки, вони з повагою ставилися до жінок, що вправно грають в шахи, бо гра складна, вимагає не тільки знань, але й логіки, математичного розрахунку і вміння передбачати ситуацію – бачити наперед як може бути і втілювати свою шахову стратегію.
За свою спортивну кар’єру Світлана побувала на різних змаганнях, що вже й не злічити їхню кількість. За роки змагань в турнірах різного рівня вона отримала перший спортивний розряд з гри у шахи. У 2016 році Світлана Кожокарь працювала тренеркою гуртку з шахово-шашкового спорту для дітей у селі Каракурті.
“До мене на гурток ходили і хлопчики, і дівчатка, я всі свої знання передавала їм, вчила правильних стратегій і ходів. У гуртку викладала як шахи, так і шашки. В основному їздили на змагання по Болградському району, але були й республіканські змагання. Деякі мої учні ставали кращими в районі кілька років поспіль”, – підкреслила Світлана Кожокарь.
Пропрацювавши на цій посаді понад 5 років, у 2022 році Світлана Дмитрівна вийшла на пенсію. Тепер уже на пенсії грає в шахи зі своїм онуком, передаючи знання. А ще вона зайнялася творчістю: грає на синтезаторі і пише вірші. Так само вона підтримує спортивну форму і досі відвідує різні змагання шахово-шашкових турнірів та займає призові місця, бо шахи для неї – це любов назавжди.