За давньою традицією, різдвяне святкування починається ще ввечері за день до Різдва. Вечір напередодні Різдва називається Святим або Навечір’ям Різдва Христового. У цей день всі члени родини мають бути вдома, допомагати один одному під час святкових приготувань. Які ще є традиції, пов’язані зі святом, розповість «Махала».
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в будинку, вибілювали помешкання, застеляли нові або чисто випрані скатерки й рушники, намагалися підготувати новий одяг для всіх членів родини. Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння й молитву.
З ранку перед Святим вечором господиня розпочинала приготування дванадцяти страв, що символізують дванадцять апостолів. Оскільки Різдву передує тривалий сорокаденний піст, всі страви Святої вечері мають бути пісними.
Важливим різдвяним обрядом на Святий вечір було оформлення столу. Традиційно його застеляли свіжим сіном або соломою, зверху насипали трохи зерна й покривали скатертиною. По кутках столу під скатертину клали по зубчику часнику, який мав оберігати сім’ю від хвороб та злих сил.
На почесному місці в домі повинен був стояти Дідух — житній, пшеничний або вівсяний сніп, який символізує урожай та добробут, і є оберегом роду. Традиція ставити Дідух на Святу вечерю тягнеться ще з часів язичництва, хоча в сучасній Україні вона зберіглася тільки в західних областях.
Сідати за святковий стіл необхідно з появою першої зірки, що символізує народження Ісуса. Святий Вечір традиційно розпочинається молитвою за здоров’я живих і упокій мертвих. Господар першим сідає за стіл, запалює різдвяну свічку й благословляє вечерю, після чого куштує кутю і роздає її родині.
Після куті вже можна переходити до інших страв — риби, грибів, борщу, вареників, тушкованої капусти, картоплі, узвару тощо. У різних регіонах України набір страв для Святої вечері є різним, але їхня кількість залишається сталою. Під час трапези за столом ні в якому разі не можна лаятися та сперечатися.
Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків та вшануванням душ померлих. Тож після Святої вечері українці залишають по ложці кожної страви для духів померлих родичів (в деяких регіонах взагалі не прибирають зі столу) або ставлять для них кутю на підвіконня.
З самого ранку люди радісно вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують — «Славімо його!». У цей день заведено ходити до церкви на святкову молитву, а також в гості до родичів.
На відміну від Святвечора, під час різдвяних гостин вже не обмежуються пісною їжею. На стіл у цей день кладуть шинку, ковбасу, яйця, холодець тощо.
Обов’язковою різдвяною традицією є колядування — звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів. Найчастіше в таких піснях звучать побажання щастя, здоров’я та достатку. По закінченню співу, господарі виносять колядникам солодощі або гроші.
Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди).
А от починають колядувати не в усіх місцевостях одночасно:
Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.
Давнім та унікальним різдвяним звичаєм є ходіння з вертепом, здебільшого поширене в Західній Україні.
Вертеп — це пересувний мініатюрний ляльковий театр, розміщений в спеціальному коробі (маленькому ящику), в якому показували вистави, розділені на дві частини. У першій — розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа й біблійними персонажами. Друга (світська) — описувала історії з життя людей.
Неодмінний атрибут вертепу — різдвяна зірка. Її вважають символом радості, саме вона несе новину про народження Ісуса.
Варто зазначити, що традиції святкування Різдва в Україні не обмежуються статичним вертепом з ляльками. Великої популярності в нашій країні набув і живий вертеп, в якому ролі різних персонажів виконують живі люди.
Ще однією традицією святкування Різдва в Україні є ворожіння. Вважалося, що в цей день воно найправдивіше, оскільки межі між світами живих і мертвих стають найбільш тонкими, і потойбічні сили проникають у людський світ, відкриваючи таємниці майбутнього
Ворожінням займалися переважно дівчата. Вони ворожили на добрий врожай, погоду, багатство, а найбільше — на судженого та заміжжя.
Існують певні традиції святкування, що відрізняються в різних регіонах України.
Так, у гірських регіонах переддень Різдва називають Корочуном. Така назва сформувалася під впливом Угорщини. Окрім традиційної куті тут обов’язковою стравою є святковий калач, який має також назву корочун (або ще крочун).
Цікавим фактом є те, що в низинних районах Закарпаття куті не варять. А роблять бобальки — кульки з тіста, які запікають, а потім ще тримають на пару. Коли вони готові, то їх посипають маком чи горішками. Саме з них і починається Свята вечеря.
На Гуцульщині (сучасні регіони Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей) Святвечір в давнину розпочинався дуже містично. Господар зі старшим сином або дружиною брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку й обходили свою домівку тричі за сонцем. Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру. Це робилося для того, щоб вберегти будинок від злих духів.
На Галичині (сучасні регіони Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей) перед Святим Вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім’ї щастя.
А в деяких районах Львівщини й досі плетуть солом’яних павуків і підвішують над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона має постояти під цими павучками. Тоді наступного року діти обов’язково з’являться.
На Поліссі (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей) немає традиції ставити на стіл 12 страв. А от кутю господині в основному готували з ячменю. Діти-поліщуки в давнину напередодні Святвечора обв’язували соломою стовбури груші, які вважалися символом садовини.
На Буковині (західна частина Чернівецької області) за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати. Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім’ї. А тарілку з-під першої страви, яку з’їли, колись перевертали, щоб квочки добре несли яйця.
На відміну від інших регіонів, на Черкащині та Київщині кутю на покуть відносили жінки. Після цього обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами «Чуб-чуб». Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.
Кутю в Східній Україні варять з рису. А ще на столі тут обов’язково мають бути пироги (вареники).
На Півдні України досі збереглася традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним. Зазвичай у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки. Ті, в свою чергу, дають діткам гроші й солодощі. Окрім того, раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки й робили подарунки бідним.
Звісно, зараз деякі традиції забулися та загубилися в часі. Хоча в багатьох регіонах і досі можна зустріти особливий колорит українського святкування Різдва.
І однією з найкращих традицій, якої досі дотримуються більшість українців на Різдво, є проведення часу з родиною. Тож не забувайте в цей день про своїх рідних, започатковуйте власні різдвяні традиції та насолоджуйтеся святом.
Інтернет-видання Бессарабії
