14 грудня в Україні вшановують учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Це люди, які ціною свого життя та здоров’я змогли здолати страшну катастрофу ХХ століття, яка сталася 26 квітня 1986 року. Одним з перших в Болградському районі, хто відправився на ліквідацію наслідків аварії, став мешканець села Кубей Валерій Георгійович Арабаджи.
Валерій Георгійович народився в 1965 році в селі Кубей, закінчив 10 класів та вступив в Ізмаїльський технікум механізації та електрифікації вчитися на механіка В 1982 році пішов служити строкову службу в армії, демобілізувався старшиною. В 1985 році хлопець перевівся на заочне навчання в Ізмаїльському технікумі механізації та електрифікації та розпочав працювати в Болградському відділі поліції. Пізніше мріяв вступив в поліцейську школу в місті Одеса, але в 1986 році під час несення служби в селищі Затока дізнався, що в Чорнобилі стався вибух ядерного реактора і що треба їхати на ліквідацію.
“Мені тоді було 21 рік. З Болградського райвідділу я був один із перших, хто поїхав на ліквідацію наслідків аварії. З нашого регіону був сформований загін. Нам видали легкові машини, і ми відправились до Чорнобиля”, – пригадує Валерій Георгійович.
Спочатку вони базувалися в селі Іванкове, що знаходиться в 86 кілометрів від Чорнобиля. Автобусами привозили людей з Прип’яті до Іванкова, і тут вже людей розподіляли – хто куди поїде. Валерій Арабаджи був не тільки водієм, його задача складалася з формування списків людей на розселення та доправлення людей до місць тимчасового перебування. Він зробив два рейси з Іванкова до Кароліно-Бугаза, перевозячи людей до дитячих таборів.
Після чого його бригаду направили на найближчий блокпост до Чорнобиля “Лільов-Копачі”. Там вони контролювали територію, щоб люди не відходили від маршруту та не потрапили під дію радіації.
“Із засобів захисту були спеціальні машини зі шлангами, якими відмивали радіаційний пил, але якщо дозиметрист говорив, що машина перевищує норму випромінювання, ми відкочували її в “могильник”, а з особистого захисту були тільки “пелюстки” (маска на обличчя) і лазня щодня, щоб змити весь радіоактивний пил. Жили ми в самому Чорнобилі, у приміщенні дитячого садка. Тут жили всі водії із Болградського району. На жаль, багатьох уже немає в живих”, – згадує Валерій Георгійович
В загальній кількості чоловік пробув в зоні вибуху 99 днів. Спочатку йому сказали, що він їде на 9 днів і зробить лише 2 рейси, але потім керівництво поставило перед фактом, що його немає ким замінити і якщо піде, то звільнять, або не пустять вчитися на поліцейського.
Після зони аварії на ЧАЕС його відправили на лікування до Київського інституту переливання крові, бо була підозра на променеву хворобу, яка, на жаль, підтвердилася. Багато часу пішло, щоб трохи відновити стан здоров’я. Спочатку проходив реабілітацію в Київському інституті, потім відправили ближче до дому, до Одеської обласної лікарні, яка займалась людьми, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
“Після аварії держава надала всі необхідні пільги. Нас відправляли на безкоштовне лікування, надавали путівки в санаторій, давали пільги на продукти, світло та газ. Зараз, на жаль, залишилися тільки пільги на світло та газ. Усі медичні процедури, усі медикаменти купуємо за свій рахунок. Держава потроху забуває про нас”, – з гіркотою додав Валерій Арабаджи.
Після проходження лікування протягом 11 років він ніс службу в органах МВС. В 32 роки отримав інвалідність через хворобу, пов’язану з ліквідацією на ЧАЕС. Через стан здоров’я влаштувався на більш легку роботу. Кілька років пропрацював водієм спочатку на винзаводі, згодом влаштувався водієм в Болградську адміністрацію, пропрацював там кілька років і звідти вже пішов остаточно на пенсію.
“Тепер вже допомагаю дружині вдома по господарству, маю двох доньок, кількох онуків (посміхнувся), я іноді допомагаю донькам з ними. Променева хвороба хоч і проявляється досі, але нічого, головне, що в мене є підтримка рідних, а решта – все налагодиться”, – розказав Валерій Георгійович.
Валерій Гайдаржи
Інтернет-видання Бессарабії
