Інтернет-видання Бессарабії

Понад 30 років відданий своїй справі: історія дядька Івана, який працює в галантереї на болградському ринку 

15 Жовтня 2023 15:30
Софія Чебан
Понад 30 років відданий своїй справі: історія дядька Івана, який працює в галантереї на болградському ринку 

Болград славиться не тільки смачною їжею та вином, а й колоритним ринком. Тут можна почути болгарську, гагаузьку, албанську, молдавську, українську мови та придбати будь-який товар. Тож можна сміливо сказати, що Болградський ринок – це місце, де з’єднуються багато людей з цікавими історіями та долями. 

Саме тому журналістка інтернет-видання “Махала” завітала до знаменитої галантереї, де вже понад 30 років працює, не побоїмося цього слова, легенда Болградського ринку – Іван Олександрович Матченко. В народі його називають дядько Іван з галантереї. Мабуть, немає в громаді людини, яка б не відвідала цю крамницю та ніколи в житті не зверталася за допомогою до цієї людини.

Іване Олександровичу, розкажіть, будь ласка, з чого ви розпочали цей бізнес? 

Ми з дружиною розпочали цей бізнес у 90-х. Всі ми розуміємо, що в той період це було дуже ризиковане рішення, але ми вирішили, що хочемо спробувати. Інколи було дуже важко, але ми змогли пройти всі випробування й продовжили працювати. Вже в нульових роках стало легше розвивати свою справу. Взагалі, мене втягнула в цю нішу моя дружина, вона працювала продавчинею-галантерейщицею, зналася на цьому, й мене навчила багатьох речей. 

Чи виникало бажання розпочати інший бізнес? З якими складнощами доводиться стикатися?

Ні, такого бажання не було. Ми з дружиною завжди дивимося у світле майбутнє і віримо, що все буде добре, хоча й буває важко. Складнощі для нас – це іспит, який треба просто здати та зробити висновок. Кожний бізнес має свої ризики та виклики. Буває таке, що закуповують товар, думаючи, що він стовідсотково піде і розпродасться, а він лежить роками нікому не потрібний. А буває навпаки.

Одного разу зі мною в Одесі сталася цікава ситуація. В мене зіпсувалася змійка на куртці, було холодно, купувати нову куртку я не збирався, тому почав шукати, хто б мені допоміг вирішити цю проблему. Знайшов хлопців, які мені допомогли за лічені хвилини. Тоді я собі подумав, а чому мені не привезти це до Болграда. Тоді я розпочав також ремонтувати та замінювати змійки на речах. 

А як ви навчилися? Дивилися відеоуроки? 

Ні, навчився сам. Ось так робиш один раз, не виходить, робиш другий, третій, поки не вийде. Так, будуть помилки, але то не страшно. Головне мати бажання та наполегливість. Та всі зможуть зробити те, що роблю я. Нічого складного в цьому немає. 

Що змінилося в бізнесі після повномасштабного вторгнення? 

З початку війни просто стало менше людей. Це відчувається в бізнесі. А так я всім задоволений. Наторгував на смаколики й добре. Йду додому задоволений. 

За яким принципом ви живете? 

Живу та працюю тільки заради дружини. Ми вже сорок років у шлюбі, тому, щаслива дружина – щасливий я. Син наш вже дорослий та живе далеко. 

Ще знаю одне, що для мене рух – це життя. Треба завжди дотримуватися свого темпу, тому що, як тільки ти зупиняєшся, починаються “проблеми”.

Ви місцевий, чи переїхали до Бессарабії? 

Знаєте, можна сказати, що місцевий, бо вже понад 30 років живу в Болграді. Тут мій дім. Ми з дружиною переїхали дуже давно сюди з Криму. Я дуже полюбив Бессарабію та її людей.

Чим Бессарабія вас закохала в себе?

Тут неймовірні люди. В Бессарабії мені подобається все, особливо мені імпонує підхід до виховання дітей. Батьки виховують дітей у суворості та традиціях. Дівчата мають дуже тверду основу для життя у суспільстві та внутрішній стрижень. Хлопців виховують справжніми джентльменами та господарями. 

Чим ви любите займатися після роботи? Як відпочиваєте?

Знаєте, після роботи, я люблю відпочивати вдома. Можна сказати, що я домашня людина. Спілкування з людьми мені достатньо на роботі, тому частіше за все я просто вдома займаюся своїми хатніми справами.

***

Поки ми спілкувалися з Іваном Олександровичем до галантереї кожної хвилини приходили люди з різноманітними потребами. Комусь потрібно замінити магніт на сумці, комусь відремонтувати змійку, хтось хоче ґудзики, а хтось шукає гачок для в’язання. Все є в галантереї, тут завжди є люди, яким Іван Олександрович залюбки допомагає. 

“Не знаю, що ми б робили без дядька Івана. В нього золоті руки”, – каже одна з покупчинь.

Іван Олександрович дуже скромна та добра людина. За весь час нашого спілкування він кілька разів пропонував мені не писати про нього, а розповісти про когось іншого, адже “я не цікавий”. Але люди, які приходили до нього та в яких ми питали про дядька Івана, говорили одні й ті ж слова: “В нього золоті руки та добре серце!”. Саме тому галантерея працює понад тридцять років, і щодня сюди приходять покупці.

Поділитись
Зараз читають