Петицію про присвоєння Михайлу звання Героя створив побратим загиблого, який воював із ним пліч-о-пліч та на власні очі бачив, як той виносив під кулями поранених побратимів. І загинув Михайло як справжній герой – рятуючи життя друзів.
До початку повномасштабного вторгнення Михайло Завадський (Марчишин) жив щасливим життям – професійно займався спортом, мав власний успішний бізнес, кохану дружину та виховував маленьку донечку.
Однак коли 24 лютого уся країна прокинулась від вибухів ворожих ракет, він відвіз родину у безпечне місце, а сам взяв до рук зброю та вступив до лав ЗСУ. Після тривалої підготовки та проходження різноманітних навчань Михайло мобілізувався до лав 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського у Десантно-штурмову роту.
Завдяки своїм лідерським якостям Михайла помітили у командуванні, завдяки чому він отримав звання молодшого сержанта та став командиром роти.
З жовтня 2022-го по січень 2023-го Михайло разом із побратимами брав активну участь в обороні Донеччини, де отримав поранення і був представлений до першої бойової нагороди “Сталевий Хрест”.
Після важкого поранення він міг списатися у запас, однак патріотизм та бажання повернутися до своїх друзів взяли гору – одразу після виписки він вирушив туди, те тривали самі гарячі бої – у місто Бахмут.
Півтора місяця він стояв на захисті Бахмуту, постійно перебуваючи у смертельній небезпеці через постійні обстріли позицій.
30 березня, під час чергового наступу ворога, побратими Михайла отримали поранення. Група мала евакуювати поранених та відходити. Не вагаючись Михайло кинувся на допомогу товаришам і потрапив під кулеметний вогонь противника. Група була врятована. Нажаль, ціною стало життя Михайла.
Це останній, але не єдиний героїчний вчинок Михайла на цій війні. Він, як ніхто, заслуговує отримати найвищу державну нагороду – орден “Золота зірка” та звання “Герой України”.
Підписати петицію можна за посиланням. До кінця прийому голосів залишилося 86 днів.