За поданням трудового колективу Болградської міської ради і групи мешканців громади в 2023 році планується присвоїти звання «Почесний громадянин міста Болград» трьом уродженцям міста. Що ми знаємо про них.
Владислав Бандар – старший лейтенант, командир парашутно-десантного батальйону. Він має бойовий досвід в АТО й ООС. Під час повномасштабного російського вторгнення забезпечував оборону на опорних пунктах у районі мосту через річку Сіверський Донець біля населеного пункту Щастя на Луганщині.
У березні організував ефективну оборону позицій у районі Верхньоторецького, що неодноразово зупиняло спроби прориву і не дозволило противнику заволодіти позицією українських військ на найбільш небезпечному напрямі оборони.
18 березня під час ворожого авіаційного та артилерійського обстрілу Владислав зазнав вогнепального осколкового поранення та втратив праву руку. Однак навіть після поранення продовжував керувати обороною опорного пункту, поки його не евакуював бойовий медик.
Президент України Володимир Зеленський присвоїв Владиславу Бандар звання Героя України і вручив орден «Золота Зірка».
Про історію подвигу Владислава можна прочитати за посиланням.
Хлопці з Болграда Владислав Шишман, Тимофій Виноградов та Олександр Асієв змайстрували невеликий блок-пост на вул. Першотравневий у місті Болград. Продаючи саморобні сувеніри та смаколики, збирали гроші, які мріяли віддати герою України з Болграда Владиславу Бандар.
Журналісти видання організували хлопцям зустріч в редакції, яка була дуже хвилюючою.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну заступник командира батальйону 17-ї танкової бригади капітан Віктор Оцерклевич захищав Луганську область. Вони відбивали атаку противника в районі селища Новотошківське, неподалік Золотого. Кілька разів ворог брав їх у напівкільце, однак українські військові трималися і давали відсіч.
Ситуація на тій ділянці ставала все більш напруженою. У березні з’явилася інформація, що російські військові намагаються штурмувати цей напрямок. Вранці 6 квітня 2022 року, під час ворожого штурму відбувся останній бій Віктора.
12 квітня 2022 року Президент України відзначив Віктора Оцерклевича званням «Герой України» та орденом «Золота Зірка» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (посмертно).
8 вересня 2022 року на згадку про Віктора Оцерклевича встановили меморіальну дошку на стіні Болградського ліцею №3, де навчався військовий. Також іменем Героя України названі вулиці в Болграді та Кривому Розі.
Про історію подвигу можна прочитати за посиланням.
Миколу Георгійовича був призначений директором ремонтно-механічного заводу 19 квітня 1983 року.
Протягом багатьох років, аж до 1991 року, завод стабільно нарощував обсяги виробництва та досяг 1,5 млн руб. У середині 80-х років на заводі працювало близько 350 осіб, тоді як у 1976 році – 225 осіб. Завод обслуговував п’ять областей півдня України.
Міцне економічне становище заводу дозволяло адміністрації вирішувати соціальні питання. Для працівників було збудовано два багатоквартирні будинки (на 12 та 25 квартир).
Для обігріву приміщень заводу придбав два парові котли. На території заводу збудовали лазню-сауну та плавальний басейн. Для заводчан купували продукцію за пільговими цінами. За потреби робітникам надавалися необхідні послуги.
Багато праці було вкладено колективом, щоб ушляхетнити парк, що оточував завод. Разом із робітниками в обідню пору директор займався посадкою квітів. Близько 300 кущів троянд прикрашали територію алеї перед адмінбудівлею.
Міцне економічне становище заводу дозволяло надавати спонсорську допомогу дитячим садкам міста. Деякий час рахунок заводу містився міський стадіон. Працівниками ремзаводу було проведено заміну дзвонів Спасо – Преображенського собору, надано допомогу у встановленні дзвону на церкві у с. Криничне.
Після розвалу радянського союзу було створено акціонерне товариство, до 1997 року завершена його приватизація. З урахуванням перспективи розвитку, проводиться перепрофілювання діяльності заводу: збудовані додаткові площі, здійснено завезення верстатів з числовим програмним управлінням, інших верстатів різного профілю, необхідний інструментарій, навчені фахівці та робітники. Створюється конструкторське бюро. Адміністрації вдалося досягти збільшення обсягів виробництва. Завод знову повернувся до роботи у дві зміни. Почався випуск побутових котлів, газової автоматики до них, необхідного інвентарю для переробки винограду. З метою реалізації нової продукції у центрі міста навіть відкрили магазин. Була побудована оранжерея, де вирощували квітів, це змусило адміністрацію відкрити другий магазин. Але до 2002 року сталося зниження виробництва через складнощі з її реалізацією. Кількість працюючих зменшилася до 140 осіб.
У 2005-2007 роках розпочалося виробництво причепів до мотоблоків вантажопідйомністю 350 кг. Поки що встигали виконати замовлення – ціни зростали в 1,5-2 рази. Паралельно було освоєно випуск та інших видів сільськогосподарської техніки.
Великий оптиміст Микола Шишков постійно знаходився в пошуку, працював і у вихідні, і у святкові дні, намагався зробити все можливе, щоб завод працював, а робітники могли отримувати заробітну плату.
Ремзавод останнім із підприємств району припинив своє існування. Робота Миколи Георгійовича, присвячена ремонтно-механічному заводу, стала йому справою всього життя.
Хто отримав почесте звання в 2022 році – можна ознайомитися за посиланням. Про почесних громадян Болграду 2021 року читайте за посиланням.
Архівні фото надані мешканцем Болграда Іваном Аврамовим.